28 червня 1868 року – ця дата не тільки стала переломною в житті багатьох мешканців Станіславова (нині місто Івано-Франківськ), але й вирішила долю міста, як в архітектурному і містобудівельному плані, так і в соціальному.
На околиці вулиці Липової (нині – Шевченка) на кухні в панянки кипить сливовий джем, званий у народі “мармуляда”. Чи то звук співу менестрелів, чи крик дитини відволік замріяну ґаздиню від куховарства, і солодка сливова принада вистрибує на розпечену плиту, язики вогню ласують солодощами і миттєво перестрибують на дерев’яний стрих. Для біди багато не треба. Через полудневу спеку, відсутність мешканців у домівках одна за одною згоряють дерев’яні хати, поглинуті вогнем, зникають вулиці. Вогонь, як той ворог, не маючи стриму, спопелив дотла ледь не все місто. Вціліли всього декілька кварталів.
Ратуша, яку в той час оточували дерев’яні хати, крамниці та ремісницькі майстерні, згоріла вщент аж до металічного осердя. Споруду у 9 поверхів не так вже й просто було злизати огненним язикам, але й вона скорилася, як і площа Ринок. Іще довго місто оговтувалося після пожежі. Плакали матері і діти, на кожному кроці мотлох і купи попелу…Нікому більше не хотілося мармуляди…
XIX століття – доба технічної революції; гудуть парові котли, Зінгер патентує швейну машину. Міщани, люд галицький, відбудовують місто не покладаючи рук. Як той фенікс, воно постало з вогню й попелу. Вітер змін дме з Європи, в архітектурі міста починається нова сторінка, з’являються нові течії. Будинки, що у передмісті, значно різняться од усіх інших. Вони прикрашені ґанками з колонами, на обійсті квітучі сади потопають у зелені. З-поміж 800 житлових будівель, що існували до пожежі, 370 були дерев’яними. Тепер переважають муровані кам’яниці, часто у декілька поверхів. Відбудовується домінанта міста – ратуша (уже вчетверте за свою історію). Вежу облицьовано мармуром, верхівку облямовує купол. Проте злий талан не дасть їй простояти довго– всього якихось 50 років, до Першої світової.
Зрештою, те місто, яке ми маємо зараз ,– результат умілої відбудови. Адже лише дещиця будівель пережила наступ вогню і не скорилася. Решту ж було реконструйовано, відбудовано, переобладнано. Проте надто велику ціну заплатили місцеві мешканці за таке оновлення…
В історію міста цей вогняний наступ увійшов як “мармулядова пожежа”.
Дивіться докладніше про “Мармулядову пожежу” у відео нижче:
