
Удар від близької людини — подвійний удар. І фізичний біль — ніщо порівняно з душевними муками, які приносить відчай і розчарування. Мотивувати, обдумувати, пояснювати факт сімейного насилля іноді буває нестерпно навіть самій собі. Не кажу вже про оточуючих: сімейні проблеми — це сімейні проблеми, навіщо їх виносити на загальний осуд?Але є мовчання, за яким ховаються долі. Часто скалічені. Простіше всього чекати, поки ситуація під натиском обставин набуде іншого характеру. Але який він — шлях від першого удару до кінця. До речі, «кінець» у цьому випадку — поняття інтригуюче. Проте я порадила б не дуже заграватися зі смисловими значеннями, а одразу скинути рожеві окуляри і поглянути на проблему серйозно — «хеппі енду» не буде. В усякому разі з людиною, яка підняла на вас руку. Так стверджують психологи. Чи так воно насправді й чому в цивілізованому світі все ще «б’є — значить любить», чи любить взагалі і чому б’є, — вирішив з’ясувати «VERSAL».
Найпарадоксальніше в явищі домашнього насильства те, що воно є наслідком не сили, а безсилля чоловіка. І, взагалі, в цій ситуації стереотип сильного чоловіка я піддала б глибокому сумніву. Як і кілька інших досить популярних міфів.
Міф перший: «Б’є, бо п’є…»
Найпоширеніший. Чесно кажучи, сама думала, що суперечки з рукоприкладством трапляються в сім’ях неосвічених, бідних людей. Насправді ж насильство над жінками не має соціальних меж. Ні для кого не секрет, що під «гарячу руку» своїх благовірних потрапляли і відомі зірки — наприклад, Валерія, Крістіна Орбакайте, Жасмін. Найрезонансніша історія минулого року — побої відомої свахи, психолога, співведучої телепроекту «Давай одружимося» (російська версія) та власниці весільного агентства Рози Сябітової. Її молодий чоловік, якого вона зустріла, власне, на згаданій телепередачі, почав піднімати руку на телезірку через фінансові суперечки.
Міф другий: Стресовий прогрес
|
І як наслідок — неконтрольована агресія чоловіка. Справді, складні соціально-економічні умови, нестабільність і швидкий темп життя провокують стрес і потребу вилити свої негативні емоції. Проте «звичай» бити дружину старий, як сам шлюб. Агресивна, жорстока поведінка у ставленні до жінок часто успадковується синами від їхніх татусів. |
Міф третій: Кожному своє, або Якщо жінку б’ють — вона на це заслуговує
Насправді насильники втрачають самоконтроль насамперед через внутрішні причини психічного та психологічного характеру, а не внаслідок хибної поведінки або вчинку дружини. Побоюючись, що її вважатимуть «поганою» дружиною (даремно чоловік не бив би!), жінка часто приховує від оточуючих, інколи навіть від батьків, факти насильства. Воно стає своєрідним табу сімейного життя, про яке не можна говорити, а відтак і вживати будь-яких заходів до його усунення та викорінення. Певна частина суспільства й досі пов'язує шлюб з автоматичним набуттям чоловіка права власності на жінку.
Міф четвертий: Комплекс жертви
Саме він, на думку багатьох психологів, заважає жінці піти від кривдника. Згідно з цим міфом, жінка нібито десь глибоко в душі має схильність до отримання задоволення від того, що почуває себе жертвою. Таке явище справді існує в психології, але в більшості випадків причини набагато прозаїчніші: відсутність житлової площі, власного майна, засобів для існування тощо.
Чому вони б’ють?
Є два суттєвих моменти, які відрізняють психологію чоловіка, котрий піднімає руку на дружину, від психології нормального чоловіка. По-перше, в його житті відбувся поворотний момент, коли він зробив вибір: бити — можна. По-друге, він сам є жертвою патріархальних стереотипів. Психологи взагалі висунули приголомшливу теорію, що чоловік своїми побоями мститься жінці за власну слабкість. Тобто якщо жінка не зуміла виростити в чоловікові впевненість у собі, вона потенційно стає жертвою. Особливо вразливими такі особи бувають тоді, коли відчувають (не важливо, наскільки обгрунтовано), що їх можуть покинути. Звідси — яскраві спалахи ревнощів і неадекватне реагування на звичайні життєві ситуації (наприклад, коли додому вас підвозить колега по роботі чи ви, хай навіть із ввічливості, смієтеся над жартом іншого чоловіка). Ще одна причина підняти руку — критика жінки стосовно вчинків чи можливостей чоловіка, особливо коли йдеться про його основні достоїнства. Всім відомо, що таким для чоловіка є не лише те, що спало вам на думку, але й гаманець. Свою «неспроможність» в тій чи іншій сфері чоловік запросто може компенсувати фізичною силою. Хоча однозначно, звичайно, говорити важко, адже не всі агресори керуються однаковими мотивами. Одні можуть у такий спосіб самостверджуватись і реалізовувати дитячі комплекси, інші вважають, що це корисно — «для профілактики»; але є й такі, які, виявившись повними невдахами в житті, звинувачують у цьому дружину і завдяки фізичній силі хоча б якось намагаються набути значимості.
Биті жінки — жертви чи провокатори?
Шлюбу Надії в квітні виповнюється 15 років. З чоловіком вони ровесники, доньці — 14, синові — 12 років.
Уперше це сталося на шостому місяці спільного життя, на четвертому місяці вагітності. Жінка визнає, що удар спровокувала сама — дала ляпаса за хамські слова та нецензурщину. Думала, їй за це нічого не буде — вона ж вагітна. Нічого подібного — почав бити по голові одразу, на вулиці, а коли впала в замет — додав ногою. Жінка, що гуляла з собакою, намагалася заступитися — він і їй пригрозив.
Чому не пішла тоді — досі не знає. Страх, несподіванка, а найбільше — сором, що таке сталося саме з нею. Надія говорить, що в неї не зовсім простий характер, але з чоловіком завжди радиться стосовно грошей, покупок, рішень. Він і діти ніколи не бувають голодними чи недоглянутими.
Останній випадок чоловікового рукоприкладства виглядав швидше як напад. Уже багато років, коли він приходить п'яний, жінка намагалася бути доброзичливою, нічим не провокувати. Діти дуже переживали в такі моменти: одного разу син рятував матір, тримаючи двері в кухню, аж поки «татко» не заснув. У голові ще довго дзвенів зірваний дитячий голосок, що благав не бити маму. Зібралася піти разом з дітьми — пригрозив, що знайде і поб’є ще дужче. А вранці на колінах вимолював пробачення. Виправдовувався, що під алкоголем не керує собою. Тому коли жінка бачила, що чоловік напідпитку, намагалася нічим не загострювати таких вечорів. Проте його претензії лунали з порога, причому неймовірні. Або ця зміна міміки — від усмішки до гніву. Страшна річ.
«Востаннє зовсім злякалася. Прийшов уночі. Сів їсти, усміхається. А потім піднімає очі й запитує, чому фарбую волосся без його дозволу… Взяв за коси, приклав голову до підлоги й підняв над нею кулак. Боляче. Довго тримав… З налитими кров’ю очима.
Але найстрашніше сталося пізніше. Наказав лягати спати. А сам сів поруч на ліжко і хвилин десять розмірковував: бити зараз чи потім — однаково коли, немає значення. І бити мене треба нещадно за мою пиху. Вранці нічого не пам'ятав і просив вибачити. Замкнене коло петлею на горлі давить очікуванням наступного нападу…» — розповідає налякана жінка.
Бувають випадки, коли спалахи гніву з боку чоловіка справді раптові й безпричинні. Проте здебільшого стереотип, згідно з яким бита дружина — пасивна, покірна і мирна жертва, не зовсім відповідає дійсності. Жінки й самі бувають надто агресивними, як засіб аргументу теж можуть застосовувати фізичну силу. На початку сварки вони поводяться безоглядно: роблять принизливі заяви і виявляють неабияке презирство. Так само, як і їхні войовничі чоловіки, вони швидко заводяться і не здатні відступати навіть при незначних суперечках. Емоційний стан битих жінок — це, зазвичай, суміш гніву та обурення з одного боку та печалі — з іншого. Ці емоції несумісні — людина може бути або розгніваною, або сумною, тому таке протиріччя в емоційному стані викликає безсилля та ускладнює пошуки виходу із ситуації.
Статистика сімейних побоїв
Формально в Україні жінки, що зазнали насильства, захищені законодавством нашої держави. Однак правоохоронні органи в усьому світі, в тому числі й в Україні, утримуються від втручання в з'ясування сімейних стосунків або в так звані сімейні справи. До того ж, серед населення, особливо серед чоловічої його частини, й досі поширене уявлення, що побиття дружини — органічна складова сімейного життя. Кількість звернень жертв побиття в сім’ї щорічно зростає. За останній рік в Івано-Франківській області зафіксовано 1487 звернень щодо насильства в сім’ї. 6545 людей перебувають на обліку з приводу вчинення насильства в сім’ї. Хоча статистика не відображає реального стану речей, оскільки ця проблема досить прихована від громадськості. Причина її криється у вихованні та небажанні «виносити сміття з хати». Дійсно, важко визнати, що твоя сім’я — найближче і найрідніше оточення — стає середовищем насилля. Проте кожен, хто потрапив у таку ситуацію, має вирішити: як діяти далі? Прикро, що зробити правильний вибір може завадити заляканість, матеріальна нестабільність та невідомість. Головне, що має усвідомити жертва, — вона не одна. В Івано-Франківську є організації, які готові допомогти психологічно, юридично, навіть надати тимчасовий притулок.
? Івано-Франківський обласний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді:
вул. Гординського, 10, тел.: 0342.53.91.07,
е-mail:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
.
? Головне управління у справах сім'ї, молоді та спорту в Івано-Франківській області:
вул. Грушевського, 21, тел.: 0342. 55. 18. 61,
е-mail:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
.
? Центр соціально-психологічної допомоги:
Івано-Франківська обл., Верховинський р-н., смт. Верховина, вул. Коваля, 1, тел.: 0232. 2. 51. 4
(є можливість надання притулку до трьох місяців).
? Містечко милосердя Святого Миколая:
с. Крихівці, вул. Вербова, 8, тел.: 0342.77. 45. 97, е-mail: с Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
(надання притулку за умови, що потерпіла мати разом із дітьми).
Чоловік — жертва?
Говорячи про насильство в сім’ї, стандартно уявляється класична схема: чоловік — нападник, жінка — жертва. Але тут у глухий кут заводить та ж таки статистика: в Івано-Франківську близько 12 % заяв про побої надходять… від чоловіків. Більше того, насправді ця цифра може бути значно більшою за офіційну, оскільки не кожен чоловік, отримавши синці від дружини, скаржитиметься в органи правопорядку.
Тепер уявімо, що чоловік сам стає жертвою насильства в сім’ї. Як йому бути в такій ситуації? З одного боку, його методи самооборони мають бути такими, які не завдадуть шкоди жінці, оскільки в такому випадку він автоматично стає відповідальним за насильницькі дії. А з іншого боку — чоловік від початку поставлений у такі умови, коли у ролі жертви виглядає дуже дивно і навіть комічно. Хоча, відповідно до Конституції України, ніхто не може мати привілеїв або обмежень за статевими ознаками, оскільки всі люди вільні й рівні у своїй гідності і правах. От і хочеться зауважити: можливо, жінка все ж таки не завжди права? Саме тому кожен окремий випадок насильства в сім’ї має стати предметом ретельного розгляду для психологів, правоохоронців, адвокатів, а також суддів.
Діти — жертви
Можливо, не безпосередні. Можливо, рука батька і не торкнулася їх. Але діти, які виросли в сім’ї, де були побої, вже є психологічними інвалідами. Вкотре, пробачаючи свого чоловіка після вияву агресії, поміркуйте над цим…
Моя знайома психолог розповіла історію. Якось до неї звернувся 27-річний юнак Артем (з етичних міркувань ім’я змінено). Він ніяк не міг побудувати стосунків із жінками. В такому серйозному віці досвід спілкування з другою половиною в хлопця обмежувався одним, максимум — двома побаченнями. Почали «копати» з дитинства. Виявляється, батько Артема часто бив його матір. Усе, з чим асоціювалася в хлопця дитяча пора, — це зачинені двері кімнати, на які дивився маленький хлопчик і слухав, як за ними мати кричить від батькових побоїв. У такі моменти він уявляв, як вбиває «рідного тирана». І Артем про це справді мріяв. Упереміш із ненавистю, презирством і страхом це почуття ще довго час від часу огортало налякану дитячу душу. «І це все? — спитала психолог. — Це все, з чим асоціюється в тебе дитинство?»
Хлопець трохи подумав і додав: «Ні, ще пам’ятаю смак цукерок. Дуже добре пам’ятаю… Найбільшим святом для нас було, коли мати йшла в ломбард, закладала щось із золота, а потім ми разом бігли до магазину купувати продукти. І цукерки. Це було рідко. Десь раз у півроку… На жаль, побої я бачив значно частіше».
Як би там не було, домашнє насильство — це проблема, яка своїми масштабами виходить далеко за рамки дому. Адже в цьому домі, можливо, ще живуть дітки, а може, в ньому ще живе любов або хоча б намагання зберегти сім’ю. Проте зробити це без кваліфікованої допомоги навряд чи вдасться. А діяти таки треба, адже якщо в сімейних поєдинках чоловіки змагаються за свою владу, то жінки — за життя.
Коментар психолога
Приватний психолог-практик, керівник
ГО «Знайди себе» Гутак Марія
Насправді в сім’ях, де є насильство, вина лягає на обох із подружжя. Чоловік винен у тому, що б’є дружину, і, звісно, такому вчинку немає виправдання. Проте дружина у своїй звичній поведінці несвідомо виступає провокатором нападів агресії чоловіка. Тобто відповідальність за тривалість такого насильства лежить на дружині так само. Таке «замкнуте коло» треба розривати, бажано правильно. Коли ви приймете рішення, що потрібно щось змінювати, то позбудетеся своїх страхів, й сама ситуація вдома поволі зміниться... Жінка повинна повірити, що її звичне і часте виправдання на кшталт: «Якби я змінилася, то було б ще гірше» — це тільки продовження агонії. Я не прихильник кардинальних кроків, проте насиченість такої поведінки назріває в часі й наступає момент, коли все виходить з-під контролю і потрібне вже втручання компетентних органів. Я виступаю за те, щоб не чекати такого кінця, а помалу починати з себе. Якщо змінюється хтось один із подружжя — змінюється ситуація в домі.
Тематичні форуми:
• www.malecha.org.ua,
• www.urist.in.ua,
• www.babyboom.pp.ua,
• www.forum.x-city.com.ua,
• www.forum.myjane.ru.
Людмила Масик

РУБРИКИ 












Коментарі