РУБРИКИ 
Протягом багатьох десятиріч склалися два образи байкера. З одного боку ― це сильний і безстрашний чоловік, який нічого не боїться і дотримується канонів моралі, з іншого ― людина поза законом, за якою тягнеться шлейф злочинів. Хто ж такі байкери і чи існує байкерський рух в Івано-Франківську, --- вирішив поцікавитися «VERSAL».
Одним із найщасливіших днів у році для байкера є день відкриття мотосезону. У кожного міста ― своя дата. В Івано-Франківську ― друга субота після Пасхи. Її наші байкери святкують по-особливому: перший день ― з’їзд в Івано-Франківську, наступного--- всі відправляються до Манявського скиту за благословенням священика, а на третій ― відвідують сиріт у м. Солотвино.
З цього часу розпочинається відлік байкерських мандрівок, фестивалів і злетів, що тривають аж до до закриття сезону (кінець жовтня ― початок листопада, залежно від погодних умов). До речі, офіційні байкерські «тусовки» часто проходять і на Прикарпатті. Два роки тому, в день відкриття мотосезону, в Івано-Франківськ з’їхалися майже півтисячі байкерів з усієї України та з-за кордону. Кортеж байків простягався на 1 км.
Не рідкість для нашої області й фестивалі. Як правило, найбільш масові щороку відбуваються в Яремче.
Байкери об’єднуються і стають членами клубів чи мотоспільнот. В Івано-Франківську є щонайменше один офіційний клуб «Пірати» та мотоспільнота «Wild biker». Щоправда, ввійти до такої організації нелегко. Засновник «Диких байкерів» Ярослав Кузишин розповідає, що вони приймають у свої лави лише тих байкарів, за яких можуть поручитися щонайменше 2−3 члени їхньої спільноти. Мовляв, вони повинні бути впевнені, що новачок ― людина адекватна. До того ж, йому повинно бути не менше 20 років, а от крайньої вікової межі для байкера не існує. Ярослав жартує: «Можна не ходити, але на мотоциклі їздити». До речі, найстаршому байкеру ― 82 роки.
У мотоспільноті запевняють: соціальне становище байкера не має значення. Статус тут визначається не грішми, а особистістю людини, у байкерському клубі всі рівні: великі бізнесмени, політики, слюсарі й сантехніки. Хоча байкерство, звісно, недешеве хобі. За словами фахівців, підготовка мотоцикла до сезону обходиться щонайменше в 600 $. Окрім того, не варто забувати про членські внески при відвідуванні того чи іншого фестивалю (вони коливаються від 100 грн до 100 $), а таких заходів байкери відвідують чимало. Та й сам двоколісний друг може коштувати, як дорога іномарка: наприклад, вартість найпопулярнішої в світі моделі мотоцикла Harley-Davidson коливається в межах 25 тис. $.
Чи не найбільше суперечок у суспільстві викликає зовнішність мотолюбителів, адже їхній одяг ― суцільна шкіра, люди сприймають це як викличний спосіб виразити своє «я», насправді ж це лише прозаїчна необхідність, щоб уберегтися від травм. Як жартують самі байкери, що «при падінні краще порвати чужу шкіру, ніж свою». Невід’ємною атрибутикою їхньої амуніції є також значки, привезені з різних фестивалів, та емблеми свого клубу.
Та незважаючи на 100 % зовнішній захист, запобігти травматизму не вдається. Байкери розповідають, що навіть на швидкості 40 км/год по наших автошляхах, злетіти з мотоцикла досить легко, крім того, відсутня культура поведінки в українських автомобілістів.
Ярослав Кузишин, засновник мотоспільноти «Wild biker»
«Байкерство ― це не хобі, а спосіб життя, від якого закипає кров у жилах»
Вік: 44 роки.
Рід зайнятості: екс-директор ТРК «Панорама Plaza», бере участь у будівництві двох готелів в Яремче.
Сімейний стан: одружений, має сина.
Їздить на: Уamakasi (14 тис. $), Honda ― (33 тис. €).
Максимальна швидкість: 220 км/год.
Тату: прапор Конфедерації США.
Любов до байку передалася мені по генах. Мій батько — майстер спорту Радянського Союзу з мотокросу, тоді він їздив на спортивному мотициклі з коляскою. І коли мені було близько 5 років, уперше посадив мене коло себе, а вже за два роки я сів за кермо самостійно. З того часу мотоцикл є моїм незмінним супутником. Щоправда, деякий період я не їздив, усе якось бракувало на це часу. Повернув мене на трасу, як не дивно, звичайний мопед.
Досі пам’ятаю, як після такої довготривалої перерви приїхав до батька на мотоциклі, а він каже: «Таки тече в тобі моя кров».
З того часу з мотоциклом не розлучаюся. З відкриттям мотосезону кожні вихідні катаюся з дружиною та друзями, відвідую байкерські фестивалі. Так, за минулий сезон накатав 14 тис. км.
Коли ж приходить зима ― не знаю, куди подіти себе: для мене це найгірша пора року, особливо її кінець, коли з дня на день чекаєш приходу весни, початку мотосезону. Тоді здається, що «дах зносить», ночами сниться мотоцикл і дорога.
Олександр Бубен, член мотоспільноти «Wild biker»
«Байк ― це не засіб пересування, а вираження своєї індивідуальності та спосіб комунікації»
Вік: 40 років.
Рід зайнятості: голова Правління ПАТ «Прикарпаттяобленерго».
Сімейний стан: одружений, батько трьох дітей.
Їздить на: Kawasaki Vulkan 2000 (15 тис. $).
Максимальна швидкість: 190 км/год.
Тату: відсутнє
Завжди думав, що коли мені виповниться 45 років ― відрощу борідку, куплю байк та подорожуватиму Україною і Європою. Але долею випадку сів на чоппер раніше. Минулого року до рук випадково потрапив Kawasaki Vulkan 2000, і він мені одразу сподобався. Це класний та цікавий байк вагою 370 кг з чудовою технічною характеристикою й оригінальним дизайном. Думаю, такі показники вразять кожного чоловіка.
До того ж, за своєю сутністю я не урбанізована людина. Мені приємніше бути на природі, ніж тішитися благами цивілізації. Катання на Vulkanі вселяє в мене відчуття свободи та гармонії з природою. Окрім того, байк, на відміну від автомобіля, ― це не засіб пересування, а вираження свої індивідуальності та спосіб комунікації. До прикладу, в дорозі байкери завжди вітаються за допомогою сигналів, допомагають один одному, навіть якщо не знайомі. Серед автомобілістів цього немає.
Щоправда, на байку виїжджаю за місто не надто часто, проте інколи приїжджаю на ньому на роботу, а одного разу навіть їхав у справах до Білорусії. До того ж, зробив перший рейд у байкерському колі та отримав усі наклейки і відзнаки байкерського клубу, до якого вступив. Тож незабаром пошию собі байкерську жилетку, на яку почеплю всі отримані відзнаки.
Василь Reks, член мотоспільноти «Wild biker»
«Байк ― це крик душі, мрія дитинства»
Вік: 53 роки
Рід зайнятості: пенсіонер, монтажник
Сімейний стан: одружений, має двох дітей, п’ятеро онуків
Їздить на: Сruiser (6 тис. $)
Максимальна швидкість: 200 км/год (на Suzuki)
Тату: емблема мотоспільноти «Wild biker» на плечі
Байкерство ― це передусім крик душі. Хтось у дитинстві мріяв про машину, а я завжди малював у своїй уяві мотоцикл. Інколи заплющував очі і уявляв, як їду на байку, а в обличчя та груди б’є вітер. Сьогодні ж байкерство для мене ― це життя.
У моєму арсеналі є ще два автомобілі, проте їзда за кермом авто не дає мені того заряду енергії, що двоколісний друг. Недаремно байкери говорять: «Машина возить тушу, а мотоцикл душу».
Навіть після двох серйозних аварій моє ставлення до байку не змінилося. Після останньої, яка сталася 2 роки тому, я сім днів пролежав у комі, у мене був перелом ноги в чотирьох місцях. Півроку носив гіпс, навіть отримавши другу групу інвалідності, бо добряче кульгав, жодного разу не подумав покинути таке захоплення. Ще лежачи в лікарні з гирями на нозі, хотів чимскоріш поїхати кататися. До речі, тоді мене дуже сильно підтримали друзі. Колони мотоциклістів з усієї України приїжджали відвідати мене. Пам’ятаю, як дружина сказала: «В тебе очі світяться при зустрічі з байкерами. Значить, усе буде добре, одужаєш».
Микола Шліхутка, мотолюбитель
«Мотоцикл і зброя ― це вторинна статева ознака»
Вік: 44 роки
Рід зайнятості: інженер-геофізик, працівник сервісної компанії з обслуговування нафтогазовидобувних свердловин у Сумській області
Сімейний стан: одружений, має трьох дітей
Їздить на: Harley-Davidson Road King (25 тис. $ )
Максимальна швидкість: 220 км/год
Тату: три
Їжджу на мотоциклі порівняно недавно ― усього чотири роки. Як не дивно, любов до байку привив мені молодший на вісім років брат. Як правило, батько чи старший брат передають свої захоплення молодшим, а в нашій сім’ї ― все навпаки.
Що стосується такого руху як байкерство, то себе байкером не вважаю, я швидше мотолюбитель. Мотоцикл для мене ― не центр Всесвіту, а одне з хобі, яке допомагає вирватися з рутин робочих буднів, відпочити та отримати адреналін. Я не належу до жодного байкерського клубу чи спільноти, бо не сприймаю такого роду копіювання західної культури. До того ж, у деяких клубах твій статус визначається вартістю мотицикла. Як на мене ― це не правильно. Тому волію кататися в своє задоволення.
Іншим моїм захопленням є полювання. В моїй колекції нараховується чотири одиниці вогнепальної зброї. Мисливство, як і мотохобі, вважаю вторинною статевою ознакою.
Байкерське весілля
Весілля мотоциклістів в Україні ― не рідкість. Та для Івано-Франківська ― це справжня атракція. Таке поєднання доль у нас відбувається не частіше, ніж один-два рази на рік.
Востаннє клятву вірності під акомпонемент двигунів мотоциклів складали весною цього року дитячий лікар-генетик Ольга та військовий льотчик Максим. Сонячного 29 квітня до місцевого РАЦСу завітала ревуча колона: Мото-Гуззі, Кавасакі, Зонгшени та вітчизняні опозити вітали молодят. Загалом кортеж наречених складався з 15 мотоциклів.
Не зрадили байкерському стилю і закохані. Замість костюма, краватки та лакованих туфлів ― шкіряна куртка, джинси та боти. Наречена ж красувалася в чорній куртці й короткому платті, замість фати голову молодої прикрашав звичайнісінький шлем. Відповідали стилю і гості: жодних китиць на грудях і повна відсутність класичного вбрання.
Від такого нестандартного гуляння перехожі були в захопленні. Дорослі та малеча повертали голови, проходячи повз молодят-байкерів. Працівники ж РАЦСу з цікавістю виглядали з вікон.
На весільному гулянні лунав старий рок, радісні вигуки та привітання друзів, лилось рікою дитяче шампанське, адже алкоголь був під забороною: всі гості ― за кермом. Молодята частували друзів не голубцями, а шашликом і чебуреками.
До речі, саме «мотоциклетний рух» поєднав закоханих. Пара познайомилася в клубі на закритті мотосезону. Ольга тоді була простою відвідувачкою, а Максим ― затятим мотоциклістом. Тепер молоде подружжя всюди разом, а незабаром, зізнається Оля, й вона планує навчитися керувати двоколісним другом.
