Модне видання VERSAL

Щоранку, поспішаючи на роботу, ми користуємося послугами громадського транспорту чи сідаємо за кермо своєї улюбленої автівки, не замислюючись над тим, що опиняємося в лабетах дорожньої асфальтної смуги, яка так і норовить завести «в нікуди». Інколи це протистояння може закінчитися нічиєю, але найчастіше водії програють власне життя. Чи мають численні трагічні випадки на дорогах якесь логічне пояснення? І що насправді стає причиною дорожньо-транспортних пригод? Це ми вирішили з’ясувати в своєму розслідуванні.

Аномалії на дорогах

Згадки про геопатогенні зони зустрічаються ще в стародавніх літописах. Наші предки називали їх «чорними плямами», «мітками відьми», «погибельними зонами». Сьогодні в Україні налічується близько декілька сотень таких «чорних плям». І якщо епіцентр цієї зони опиниться на проїжджій частині вулиці, площі чи перехресті доріг — це може стати причиною підвищеного травматизму та аварійності в даному місці.

Так, автотраса Івано-Франківськ–Хмельницький уважається досить небезпечною через протяжну ділянку дороги з постійними крутими поворотами. За чутками, вона була збудована в’язнями радянських карально-трудових таборів, які відчайдушно намагалися відтягнути термін здачі дороги, щоб тільки не повертатися назад у табори суворого режиму, тому й прокладали шлях якнайдовше, вибираючи круті спуски та смертельні повороти, не раз розплачуючись за це власним життям.

Ще однією «чорною міткою» на карті доріг є траса Львів–Шегині. За повір’ями, тут знаходилося невеличке поселення, люди якого в 1730 році вимерли від чуми. І, як зазначають автолюбителі, вночі тут кояться незвичні речі. Так, наприклад, до світанку можна їздити «по колу», не виїжджаючи за межі «чорної» ділянки, чи раптом помітити, як навігаційні системи автомобіля без логічних на те причин дають збій.

Що ж до автошляхів Івано-Франківська, то як зазначає Михайло Бабій, старший інспектор ДАІ в м. Івано-Франківську, сьогодні найбільш аварійно-небезпечними ділянками є вул. Тисменицька (р-н міні-маркету «Жан»), вул. Незалежності (від центральної частини міста через колію до моста через р. Бистриця), вул. Є. Коновальця (р-н Арматурного заводу), вул. В. Івасюка (ділянка Будівельників–Вовчинецька), вул. Галицька (ділянка Довга–Целевича).

Водії також додають до цього переліку вулиці І. Мазепи, Бельведерську та Новгородську. Як ви­явилося, підвищена аварійність цих ділянок не випадкова, деякі з них підпадають під вплив геопатогенних зон, що дислокуються переважно на проїжджій частині дороги.

Як зазначають старожили, в ХIX-XX ст. вул. Є. Коновальця була майже повністю забудована одноповерховими будиночками, що потопали в садках. Під час фашистської окупації тут були розташовані штаби гестапо, де працювали євреї, вирощуючи сі­льськогосподарську продукцію. За спогадами старожилів, євреї не раз падали мертвими від «точених» пострілів начальника гестапо Ганса Крігера, їх закопували на проїжджій частині дороги. Так, як вважали гестапівці, «удобрювали» дорогу.

Свій «скелет у шафі» має вул. Московська, що була  однією з найбідніших вулиць колишнього Станіславова і навіть набула тоді негативного значення. Історики чітко відзначають дату 24 липня
1942 р. Цього дня фашисти повісили вздовж вулиці Московської тисячі євреїв. Їхні трупи висіли протягом трьох днів і були закопані на дорожньому полотні вулиці, яка тепер перейменована у Бельведерську.

Романтична історія кохання, яка склалася у далекому минулому, стала «чорною плямою» сучасності. Так, ділянка дороги мікрорайону «Княгинин» освячена любов’ю та зрадою. Існує припущення, що саме тут було поховано останки Насті Чагрівни, коханої князя Ярослава Осмомисла. Бояри звинуватили її в чаклунстві та спалили на вогнищі. Тепер розлючений дух прекрасної діви мстить за зраду коханого всім чоловікам-автобілістам, роблячи їм усілякі дорожні каверзи.

Провівши невеличке опитування серед досвідчених водіїв, я склала своєрідну карту небезпечних перехресть: Целевича–Тролейбусна, Пулюя–Галицька, Лепкого–Гаркуші, Вовчинецька–Хоткевича, Бандери–Сахарова, Дністровська–Галицька. З останнього починалося тодішнє Галицьке передмістя. У 90-х роках тут була відкрита торговиця, яка працювала щочетверга. Згодом обладнали нову, а колишня перетворилася на пустир. Саме сюди звозили тіла від різноманітних «чисток» гестапівців та есесівців. За чутками, тут не раз відбувалися акти канібалізму.

Однак, як не крути кермо, все ж різноманітні аномалії та «бермудські трикутники» ми створюємо самі. Їх основа — це наша недбалість у ставленні до самих себе та пасажирів, неповага до пішохода і порушення правил дорожнього руху. Ці три складові й утворюють «бермудський трикутник» автошляхів Прикарпаття.