Модне видання VERSAL

З Іриною Іванівною Вірастюк ми зустрілися 7 червня, коли салону-перукарні "Фея" виповнилося 10 років. Оновлений дизайн, вишукані напої, тортики і фрукти, численні гості, а посеред цих веселощів - королева свята, власниця салону - Ірина Вірастюк. За одну хвилину пані Ірина встигає дати розпорядження своїм працівникам, привітати новоприбулих гостей, поспілкуватися з чоловіком і відповісти на чергове моє запитання. Одразу видно: в житті успішної пані кожна секунда має свою ціну. І немає справ неважливих, усе однаково дороге серцю бізнес-леді, дружини, матері, жінки...

- Ми відкрилися 7 червня 1997 року. В той час салонів у Івано-Франківську практично не було, а зараз є майже 300 приватних закладів. Ми стали другим у місті закладом. А ідея виникла дуже просто: мені завжди хотілося якось жінку прикрасити, зробити красиву зачіску, макіяж. Хоч я закінчувала економічний факультет університету нафти і газу, всі зошити мої були змальовані на останній сторінці принцесами із красивими зачісками і личками. Мабуть, це в мені було закладено від природи, до того ж я лівша, а лівші, кажуть, мають велику схильність до творчих професій. Спочатку я робила своїм колєжанкам якісь зачіски, але, звичайно, не на такому професійному рівні. А потім моя старша сестра придумала відкрити салон краси і започаткувати бізнес.

- Як вам вдавалося виживати в умовах такої жорсткої конкуренції?
- Коли салон відкрився, виявилося, що, перш за все, потрібна кваліфікація і було недостатньо тієї, яку мали майстри. Коли ти робиш зачіски колєжанкам - це одне, а коли професійно в салоні — зовсім інше. Тому, коли ми почали працювати, в першу чергу зробили акцент на майстерності працівників. Бо можна зробити красивий ремонт, комфортні робочі місця, але якщо на цих робочих місцях не працюють кваліфіковані майстри, то салон не виживе. Я відразу почала відправляти своїх майстрів на семінари в Київ і постійно підвищувала кваліфікацію сама.

- Ви починали з перукарні, а потім відкрили ще й одну з перших дизайн-студій по нейл-арту в місті. Чи не ризиковано було братися за щось цілком нове?
- Я працювала як стиліст по зачісках і макіяжу, в 2000 році поступово перейшла до нігтевої естетики, нарощування нігтів. Це справді було доволі ризиковано, бо тоді ніхто не вірив, що акрилове нарощування нігтів може бути перспективним. Я народила дитину і коли сину було 3 місяці, я пішла на перший семінар. Фактично, я потрапила в нову течію, бо це тільки починалось. Але це якраз було дуже важливо, бо якщо не втрачати часу і вникнути в таку справу, то можна досягти високих результатів. Тоді про акрил ніхто не думав, тільки починалися гелеві нігті. А я відразу за це взялася і пішла в напрямку нігтевої естетики. Бог мені допоміг, і я познайомилась з людьми, які мають центр нігтевих технологій „Альфа", вони теж тоді лише ставали на ноги.

- Знаю, що нейл-арт допоміг розкритися ще й як викладачу.
- Сьогодні «Альфа» — це найбільший центр в Україні, який має найширшу дистриб'юторську мережу, я, як майстер міжнародного класу, викладаю в їхньому центрі. Я є 3-разовим призером чемпіонату Європи з нарощування нігтів, але щороку я мушу потужно підвищувати свою кваліфікацію, бо для того, щоб викладати, треба кожного року підтверджувати свій статус майстра міжнародного класу. Я проводжу навчання по акриловому дизайну в Луцьку, Рівному, Києві. Зараз багато івано-франківських майстрів прийшло до нас у центр підвищувати кваліфікацію і це дуже тішить.

- А своїм подругам ви також робите художній дизайн нігтів?
- Аякже! Є дуже багато клієнтів, які не хочуть ні до кого ходити, крім мене. Навіть якщо мене немає, вони все одно чекають саме мене. За 10 років роботи в індустрії краси в мене виробилося чітке правило: перш за все — робота з клієнтом. Я дуже люблю своїх клієнтів. Їх треба бавити, пестити, інакше просто не може бути. Клієнт зараз трохи розбещений.

- Як ви бавите своїх клієнтів?
- Змінюємо дизайн, зробили манікюрні столи з витяжками, щоб клієнт не дихав пилом при пилянні нігтів. Я можу запропонувати клієнту все, що він може побачити в провідних світових журналах нігтевої техніки, - я можу зробити будь-який дизайн будь-якої складності. Слова «ні» для клієнта в нас не існує, я вже не кажу про каву, пригощення, знижки та інші дрібнички. До речі, можу дати пораду іншим майстрам: ніколи не запитуйте клієнта, де він обслуговувався раніше. Це неетично і не професійно. Майстер просто повинен виконати свою роботу, а висновки - за клієнтом.

- Ви були в багатьох містах і країнах, цікаво, чим вирізняється українська жінка з-поміж інших?
- Я буваю в багатьох містах і можу сказати також, що Івано-Франківськ - дуже красиве і стильне місто, воно помітно скеровано на Захід, у нас дуже модерні салони, кафе, ресторани, гарні вулиці, будинки, вивіски. Люди вже призвичаїлися до цього і не помічають краси, а в інших містах такого немає. А українки — просто унікальні жінки, бо вони, попри те, що працюють, дітей виховують, як правило, самостійно. А на Заході жінки, які користуються послугами    салонів, масажами, обгортуваннями, манікюром, - не виховують дітей, - цим займаються няні. І вони не ходять по базарах з сумками, і не миють посуд,- це роблять посудомийні машини. А українській жінці вдається бути супер-леді: відвідувати перукарські салони, робити манікюр, потім йти додому і з цими нігтями мити посуд, йти на базар, при цьому нігті мають не поламатися. В мене деякі жінки питають, чи можна з акриловими нігтями копати город. Яка жінка в Європі буде питати, як з нігтями копати город?

- Як ви гадаєте, чи достатньо уваги приділяють чоловіки таким супержінкам?
- На кожне правило є виключення, але багато літератури написано, і є висновки психологів, які стверджують - недостатньо. Наші жінки просто генетично виховані в умовах екстриму і виживання, а чоловіки розбещені жіночою ласкою і увагою. Ми їх так ніжимо, бавимо. Скільки наших жінок на заробітках - не чоловіків? Це наше коріння таке слов'янське. На Заході ставлення до жінки інше, до того ж там емансипація зіграла свою роль. Жінки за кордоном дуже високо себе цінують, при тому, що вони не такі гарні, і чоловік чітко знає свої обов'язки і як поводитися з жінкою. А в нас унікальна оаза для чоловіків!
Бо тут живуть красуні, які все вміють робити, при цьому шикарно виглядають і тихесенько, чемно слухають чоловіків. Це взагалі унікально. Нашим жінкам треба пам'ятник поставити, але краще їх більше любити!

- Вам, очевидно, з чоловіком дуже пощастило. Як ви познайомилися з Романом?
- 3 Романом ми живемо вже 8 років, синочку буде 7 років. Познайомилися ми в кафе «Наталі», власниками якого є його однокласники. Це було святкування «Кращий спортсмен року». Тоді «Ніку» вручали Роману та його брату Василю і мене запросили на це нагородження разом з друзями. Ми одразу звернули увагу один на одного.

- Ірину і Романа Вірастюків у місті знають як дуже красиву, успішну і щасливу сімейну пару...
- Бути дружиною спортсмена насправді дуже складно. Ще скажу, що всі сім'ї, які виглядають дійсно красивим, успішними і безхмарними, стали такими невипадково. Це результат великої праці і терпіння. Я про це можу сказати з власного досвіду і з досвіду багатьох знайомих. Насправді, без терпіння і розуміння гармонії не буде. Треба часто поступатися. Роман дуже запальний, страшний холерик, його всюди дуже багато, при цьому він дуже добрий, але треба вміти багато в чому йому уступати. Якщо ви бачите успішну щасливу пару, робіть висновок, що це насамперед люди мудрі, бо лише на любові не можна прожити. Любов є основою, але потім ці почуття протягом усього життя треба підживлювати розумінням, взаємоповагою. В шлюбі треба дуже-дуже багато терпіння. Чому в нас так багато розлучень? Бо ніхто не хоче один одному поступитися. Треба терпіти і більше думати, а не жити лише емоціями.

- Чи не кожна пара намагається перевиховати один одного на свій лад. А хто у вас кого «виховував»?
- Ми виховували один одного! Роман був таким типовим спортсменом, носив вуса, ходив лише в спортивній формі, бо він 25 років у спорті. А я навпаки — така гламурна була, спортивну форму рідко вдягала. То він мені кросівки дарував і спортивні костюми, а я його привчила, що чоловік також повинен доглядати, скажімо, за нігтями. Так само було й з рисами характеру, кожен з нас один одного доповнював. Зараз можу сказати, що запорука щастя сімейної пари - це, в першу чергу, розуміння і терпіння. І кохання, звичайно.

- Якщо ви обоє яскраво виражені лідери, то хто ж, цікаво, ґазда в хаті?
- Ой, у нас швидше демократія. Ми ділимося. На якихось кілька годин ґазда я, на інші кілька - він. Бо не може бути одного ґазди, це неправильно. Є ще один цікавий нюанс: якщо люди - лідери, і обидвоє зайняті чимось цікавим, як ми з Романом, то не набридають один одному, бо кожен мав свою сферу інтересів. Коли ми зустрічаємося, навперебій розповідаємо один одному про свої справи: він мені про спорт, про обласні заходи, змагання, чемпіонати, а я - про свої. А з іншого боку - ми обидвоє зайняті, і кожен сам заповнює своє життя, тому немає часу на якісь дрібниці. А буває в житті так, що хтось один лідер, а інший - скучає. Тоді складніше. На початку лідерам це подобається, а потім просто набридає. Я би радила жінкам не «здаватися», щоб вони не ставали домогосподарками, не зациклюватися на інтересах свого чоловіка. В жінки мають бути свої інтереси, і тільки тоді вона буде для свого чоловіка цікава. Бо чоловіки - генетично мисливці, вони повинні весь час бути в тонусі. Якщо вони бачать, що здобич „тупо" сидить і нікуди не біжить, їм немає за ким полювати. Повинен бути завжди мисливський тонус!

- А як вам вдається ще й виховувати дитину?
- Виховання дитини - дуже особливий момент. Нам у цьому дуже допомагає няня, вона вже багато років є членом нашої родини, і дитина до неї звикла. Працюючі батьки просто змушені так робити. Але весь вільний час ми цілком присвячуємо синові. Які б ми не були стомлені ввечері, коли приходимо додому, обов'язково з ним граємося, втрьох сідаємо, бавимося, спілкуємося. Намагаємося брати його з собою на різні вечірки і заходи, бо дитина мусить бути з батьками якомога більше. В успішності немає нічого легкого.

- Усі батьки прагнуть якось по-особливому виховати свою дитину. Чи є у вас такі домашні секрети виховання?
- Я вважаю, що найголовніше для батьків розуміти те, що в дитині закладено генетично, не можна змінити. Просто потрібно, щоб батьки розпізнали, побачили схильності дитини. От у нас росте хлопчик, але він взагалі не цікавиться машинками, технікою, спортом. Натомість Іван цікавиться рослинами, комахами, динозаврами настільки, що все інше його не зачіпає взагалі. От я намагаюся купувати йому відповідні енциклопедії. Він на футболі не хоче копати м'ячик, при тому, що тато такий видатний спортсмен. Виходить так, що поки всі діти копають м'яч, він збирає жучків.

- І як тато-спортсмен на це реагує?
- А тато мусить це розуміти. Від того, що ми насваримо його і скажемо копати м'яч, - нічого не змінимо. Просто треба з розумінням ставитися до дитини, інакше вона замкнеться. Вона все одно буде тим, ким їй дано бути От мені не дано було стати економістом, і я ним не є. Якщо батьки дитину розуміють і бачать її закладені від природи таланти і схильності і допомогу розкритися в цьому, дитина завжди буде до батьків краще ставитися і стане щасливішою.

- Пані Ірино, багато івано-франківців із захопленням спостерігали за конкурсом «Пані Прикарпаття-2004». Як ви почувались після такої блискучої перемоги?
- Насправді на «Пані Прикарпаття» я пішла дуже спонтанно і зовсім не сподівалася перемогти. Це було дуже несподівано і дуже приємно. Я ще тоді нічого не усвідомила і не відчула. Зате моя психологія дуже змінилася, коли я поїхала представляти область на «Пані Україна -2004». Це надзвичайно потужний конкурс, який транслюється на 5 країн, і жінки туди приїжджають не просто ляльки, а справжні особистості.

Я вважаю, що цей конкурс значно потужніший, ніж «Міс Україна», бо на «Міс» приїжджають ще діти. Це дівчатка, які мають гарну зовнішність від природи. Від них ще нічого не залежить. Мама і тато дали їсти, одяг, дах над головою, а Бог дав красу - це не їхні здобутки. А от для жінки 30-40 років, яка одружилася, народила дітей і виховала їх, має роботу, терпіння, розуміння чоловіка, купу сімейних моментів і ще встигає підтримувати красу, яку їй дала природа в 18 років, - це справжнє досягнення! Тому я дуже поважаю цей конкурс.

- Які нагороди ви привезли з конкурсу «Пані Україна»?
- «Пані успіх України». Я на той час була 2-разовим призером Європи з нейл-арту. В мене тоді був дуже цікавий номер „домашнього завдання" - космічна перукарня майбутнього. Всі в основному співали, танцювали, а це було діаметрально протилежне. А друга статуетка - «Віце-пані», тобто друге місце. Це для мене дуже високо! Я себе потім зовсім по-іншому відчула.

- Цей конкурс допоміг вам змінитися?
- Він багато змінив у мені. З'явилося дуже багато зв'язків і друзів, це новий виток мого життя, який додав мені великої впевненості в собі. Це конкурс жінки. На ньому оцінювалося все: чи вчасно ти приходиш на репетиції, як до тебе ставляться колеги по конкурсу, яка ти в спілкуванні, як ти висловлюєш свою думку. Як поводишся в складній ситуації. Цілий комплекс, і якщо жінка в нього вписується - це справді «Пані», і це звання дорого коштує! Можу сказати, що дуже зросла повага до себе і зовсім не хочеться опускати планку, бо буває таке, що змучена, не хочу нічого, але кажу собі: «Ти мусиш!» Це важко, але ти постійно мусиш сама себе заставляти, бо інакше просто зупинишся. Тільки тоді видно, яких високих результатів ти досягла!