РУБРИКИ 
Його ім’я стало бестселером на шпальтах усіх українських газет, а в тісних кулуарах вітчизняного шоу-бізнесу — предметом гострих суперечок.
«Заслужені та народні», яким не вдалося поборотися за право представляти Україну на цьогорічному конкурсі «Євробачення», не поспішали вітати його з перемогою. І зі вчорашніх колег по сцені перетворилися на ображених борців за свободу і права людини. Однак антиреклама творчих опонентів, яка вилилася в справжню піар-компанію, не стала для Василя Лазаровича великою несподіванкою. Адже насправді він давно не новачок на тернистій ниві українського шоу-бізу.
В ексклюзивному інтерв’ю журналу «VERSAL» наш талановитий земляк, представник України на пісенному конкурсі «Євробачення-2010», розповів про те, чому ніколи не гратиме за правилами української музичної індустрії, як планує підкорити європейського глядача та чому донедавна майже не виступав на сценах Івано-Франківська…
VERSAL: Скандал довкола вашої персони, як представника України на пісенному конкурсі «Євробачення-2010», став найбільш резонансною подією початку року, яку обговорював весь український шоу-бізнес. Сьогодні це рішення, тобто те, що ви поїдете до Норвегії презентувати нашу країну, більше ніхто не береться оскаржувати в суді? Адже не так давно подібні заяви звучали.
Василь Лазарович: Сьогодні українські суди зайняті політикою (сміється — авт.), крім того, щоб оскаржувати будь-яке питання в цій інстанції, потрібно мати документальні підстави, а в тих, хто не задоволений моєю кандидатурою, їх просто немає, адже рішення було абсолютно легітимним. НТКУ має право визначати кандидатуру, яка представлятиме Україну на наступному «Євробаченні», тому зараз усі дискусії закінчено.
V.: Ті, хто залишився за бортом «Євробачення», неодноразово висловлювалися про те, що НТКУ не повідомляла про змінені умови цьогорічного відбору на пісенний конкурс, тобто голосування за виконавця буде не всенародним, а закритим. У зв’язку з чим ображені українські зірки одразу почали закидати вам факт матеріальної домовленості з дирекцією телеканалу. Як ви реагували на подібні заяви і що відповідали їхнім авторам?
В. Л.: Люди, які живуть і працюють в шоу-бізнесі, заздалегідь повинні цікавитися такими питаннями. Продюсери виконавців, які цього року подали свої заявки на «Євробачення», знали, що умови відбіркового туру будуть змінені. Хоча тепер вони, звісно, говорять протилежне. Я працюю за поняттям колегіальної етики, тому не реагуватиму на пусті балачки тих, хто не вміє програвати. Найлегше облити брудом чужу перемогу, однак цим самим вони тільки зробили мене популярнішим. Я поважаю всіх своїх колег, тому бажаю їм терпіння й розважливості.
V.: Більше того, Наталія Валевська, яка також претендувала на участь у «Євробаченні», заявила, що закрите голосування за виконавця знижує довіру українського глядача, згадавши ситуацію з гуртом «Ґринджоли». Вас не ображають подібні порівняння?
В. Л.: Цю особистість я б узагалі волів не обговорювати, для мене вона не є еталоном співачки. Невже людина, яка минулого року на всю країну «розголосила», що представлятиме Україну в Юрмалі на конкурсі «Нова Хвиля», і «пролетіла» на відбірковому етапі, може виступати з подібними заявами чи порівняннями? Чому ж вона тоді не «плакала» в ефірі? Нехай кожен дивиться в свою тарілку, а Наталії Валевській спочатку варто поїхати на «Нову Хвилю», а вже потім готуватися до «Євробачення».
V.: Відомо, що ви товаришуєте з директором НТКУ Василем Ілащуком і саме цю дружбу багато хто вважає причиною вашої перемоги. Висновки зроблено, вердикт винесено — як тепер переконати публіку, що до перемоги прийшли чесним шляхом?
В. Л.: Я товаришую з багатьма, уявляєте, з тією ж Наталією Валевською, Віталіком Козловським, з Оленою Мозговою також був у непоганих стосунках. Навіть із тими людьми, які сьогодні говорять, що не знають мене. А з Василем Степановичем товаришують усі, включно з вищезгаданими виконавцями і їхніми продюсерами, тому подібні звинувачення вважаю безглуздими.
Напевне, переконувати когось є марною справою, час усе розставить на свої місця. Ті, хто знає мене, — не потребують ніяких доказів, а інші — нехай вирішують самі.
V.: Чим плануєте підкоряти Європу? Це буде якась лірична композиція, феєричне шоу, неймовірні спецефекти. Чого саме, на вашу думку, потребує сучасний європейський глядач?
В. Л.: Гарною піснею європейського рівня. 7 березня буде відібрано десять музичних композицій і представлено в ефірі на розсуд українського глядача і професійного музичного журі. Пісня, яка сподобається більшості, й лунатиме в травні на найбільшому концертному майданчику в Осло.
Хочеться завоювати серця європейських глядачів хорошою, якісною, душевною музикою. Тих, хто цікавиться, чому я не роблю ставку на шоу, я завжди запитую: «Хіба можна здивувати світ після феєричних шоу Мадонни, Майкла Джексона, Брітні Спірс, Крістіни Агілери та інших всесвітньовідомих виконавців?»
V.: А якщо б всенародне голосування все-таки відбулося, як вважаєте, ви б здобули перемогу? І чи завжди компетентно пересічний глядач може оцінити справжній музичний талант?
В. Л.: Подивіться, що ми сьогодні маємо: люди вибирають гравців на політичному полі й домудрувалися до того, що не мають кого вибрати. Хочеться, щоб у кожній галузі, зокрема й у музиці, працювали фахівці. Люди повинні бути останньою інстанцією, фільтром, який сприймає і оцінює роботу професіоналів.
V.: В одному з інтерв’ю ви приблизно підрахували свої витрати, пов’язні з конкурсом, оцінивши їх немало–небагато в 700–800 тис. доларів. Це будуть ваші особисті заощадження чи гроші спонсорів? І кого плануєте залучити до їхнього списку?
В. Л.: Фінансування повністю здійснюватиме моя команда, а хто входитиме до списку партнерів, прошу зауважити — не спонсорів, я обов’язково представлю на прес-конференції, яка відбудеться після остаточного вибору пісні, тобто після 7 березня.
V.: Ви займаєтеся, можливо, коли-небудь займалися якимось бізнесом?
В. Л.: У мене дуже багато ідей, проте людина повинна займатися чимось одним. Зараз я весь відданий творчості.
V.: Після «Нової Хвилі» 2007 року ви відмовилися від послуг продюсера (концертного директора Софії Ротару Ігоря Куриліва) і до сьогодні не визнаєте жодного українського діяча в цій сфері. Чим вам так не догодили українські акули шоу-бізнесу?
В. Л.: Знаєте, я сам собі режисер. В Україні є багато хороших продюсерів, таких як Едуард Клим, Юрій Фальоса, що «створили» високопрофесійних співаків. Проте я вирішив: не хочу йти шляхами, що протоптали інші. Сьогодні я знаю всі нюанси українського шоу-бізнесу, багатьох людей, мною сформована професійна команда — а це і є основні функції продюсера. Тому я впевнений, що можу все зробити сам, і хід з приводу «Євробачення» — свідчення цього.
V.: Ваші кліпи не надто часто ротуються на українських музичних каналах, уважаєте це марнотратством грошей?
В. Л.: Замість того, щоб викидати колосальні кошти на подібні речі, я вирішив зробити одне з двох: або серйозну промо-акцію, з хорошими піснями, професійними виконавцями, яскравою концертною програмою, або представити Україні на пісенному конкурсі «Євробачення-2010».
V.: У пресі Василя Лазаровича називають невідомим виконавцем, ви ж замінюєте передостаннє слово на «нерозкручений», адже неодноразово заявляли, що не будете платити по 10–15 тис. доларів за те, щоб представити свою музичну композицію, до прикладу, на конкурсі «Пісня року». Тобто, щоб узяти участь у подібних «розкручених» телевізійних проектах, завжди потрібно платити?
В. Л.: «Пісня року» — зовсім не конкурс, а одна з шарлатанських мистецьких подій, в якій беруть участь ті, хто платить. Люди йдуть на подібні акції, вважаючи, що там будуть нагороджені кращі пісні, артисти, і в результаті отримують музичний продукт, за який було проплачено наперед. Таку мистецьку пародію організовує група скандальних осіб, яким не місце в нашій державі. Я в свою чергу докладу багато зусиль, щоб стати своєрідним реформатором українського шоу-бізнесу.
V.: Ваш творчо-освітянський шлях розпочався з Прикарпатського національного університету. Багато хто вважає регіональний рівень навчання неперспективним, тому одразу подаються за всенародним визнанням штурмувати подібні освітні заклади Києва. Що дало вам навчання в місцевому ВНЗ?
В. Л.: Будь-який рівень освіти вимірюється бажанням самої людини досягти конкретної мети. Навчання в Прикарпатському університеті — певний життєвий етап, який приніс хороше загартування, хоча я й не був найуспішнішим студентом. Тут навчився боротися за себе і своє життя, а найголовніше — зустрів прекрасного педагога — Михайла Павловича Стефанюка, який і до сьогодні залишається моїм життєвим і творчим наставником.
V.: Ви майже не говорите про своє особисте життя, через що журналісти почали домислювати про нетрадиційну сексуальну орієнтацію Василя Лазаровича. Можливо, відкриєте таємну завісу і розповісте нам про вашу другу половинку?
В. Л.: Чутки про нетрадиційну орієнтацію — повний абсурд, коли іванофранківці таке прочитають — направду довго сміятимуться. Я не розповідаю про свою половинку й не показую пресі кохану з простої причини: не хочу, щоб увесь бруд шоу-бізнесу полився на неї нестримним потоком. Не хочу підставляти своїх близьких під немудрий розголос і людський осуд.
V.: У своєму останньому відеокліпі на пісню «Свобода» ви їздите на шикарному Ferrari, в повсякденному житті також надаєте перевагу дорогим автомобілям?
В. Л.: У мене ексклюзивна модель автомобіля Toyota Solarа.
V.: З усеукраїнською популярністю вам почали приписувати й не менш гучні романи. Як реагували на плітки стосовно начебто романтичних стосунків із Софією Ротару?
В. Л.: Спочатку був шокований, потім довго сміявся, після чого заперечив усе в пресі…
Це вигадали московські журналісти, які напередодні дня народження Софії Михайлівни вирішили підняти рейтинг продажу свого видання, приписавши їй роман з, як вони висловились, молодим фаворитом. Мабуть, у Москві не знайшлося кандидатури «під рукою», тому в усю цю історію «вплутали» мене через концертного директора Софії Ротару Ігоря Куриліва (до речі, він також з Івано-Франківщини), що готував мене на «Нову Хвилю» і деякий час був моїм продюсером. Насправді я спілкувався з Софією Михайлівною всього двічі.
V.: На Косівщині вас, мабуть, зустрічають як героя…
В. Л.: Думаю, просто гордяться мною, я ж їхній земляк, там закладалося моє виховання, тому я багато чим завдячую цим людям.
V.: З чим пов’язаний той факт, що ви лічені рази виступали перед іванофранківцями? Вас не запрошували на творчі заходи, концерти, святкування, що проходили в нашому місті?
В. Л.: До сьогоднішнього творчого вечора я виступав тут усього тричі, а представників місцевої влади навіть не знаю в обличчя. Якось мені зателефонували, запросивши на одне із святкувань, що мало відбутися в Івано-Франківську, наперед поцікавившись сумою гонорару. Я назвав ціну, вдвічі меншу, ніж, скажімо, за виступ у Донецьку. Подумавши, представник запитав мене: «А що нам буде з цього?» (тобто скільки вдасться заробити на моєму виступі через такий собі неофіційний «відкат» коштів)… Тому з очевидних причин я відмовився від виступу.
