Модне видання VERSAL

Донедавна в карпатських краях ходили чутки про кількох сильних мольфарів, однак сьогодні знайти когось зі старих характерників майже неможливо. Винятком є дід Нечай, який називає себе останнім карпатським мольфаром. За свої 80 років загадковий маг пізнав чимало таємниць і пережив дві клінічні смерті. За порадою до старого гуцула приїжджають високі чиновники і навіть Президент України, а режисер Параджанов не починав знімати свої знамениті «Тіні забутих предків» без попередньої консультації з карпатським магом…

Тримаючи на своїх плечах терези всесвітньої рівноваги, вони отримали дар розуміти природу, яка довіряє свої таємниці тільки обраним. Будь-що не підвладне звичайному людському розуму підкорялося їхньому могутньому слову. Вони були тими, кого остерігалися, боялися, вважали несповна розуму, однак у найкритичніші моменти тільки від них сподівалися на останню допомогу.

Світ поринув у новий виток технічної революції, та чи зберіг він прадавні символи «земних богів»? Невже колишні характерники не
вс­тигли передати свій дар наступним поколінням чи, можливо, вони досі залишаються серед нас?

Якщо десь на Україні існують місця особливої енергетики, то одним з найбільших її центрів вважаються Карпатські гори. Народ тут справді особливий, по-своєму дивакуватий, забобонний і дещо таємничий. Місцеві знають, що кожне слово, яке промовляє людина, не зникає в нікуди, володіють цією зброєю тонко і завжди обережно. Тому досить часто туристи, які приїжджають помилуватися природними шедеврами, побоюються місцевих жителів, ще б пак, адже кожен другий уродженець Гуцульщини знається на побутових магічних примовляннях.

Однак навіть серед гуцулів сьогодні важко зустріти справжнього «вчителя життя». Його шепіт тепер так рідко чують гірські схили, а серед сотень людських очей побачити погляд справжнього мольфара практично неможливо.

Християнство чи язичництво?

Коли князь Володимир охрестив Русь, язичництво повинно було відступити назавжди. Однак ті, хто не хотів зраджувати своїм віруванням, знайшли прихисток тут, у Карпатах. Гірські мури виявилися складним бар’єром для війська Володимира, тому жреці язичництва вирішили осісти на цьому місці. Навіть сьогодні, вивчаючи побут і традиції гуцулів, можна помітити відголоски прадавніх ритуалів. Традицій, які пройшли крізь сотні років, карпатські мольфари дотримуються з особливою обережністю. Вони поклоняються природі, адже люблять її, як рідну матір, водночас боячись, як суворого прокурора. Мій співрозмовник, мова про якого піде трішки згодом, стверджує, що християнство і язичництво мають багато спільного: «Ми є християнами нового завіту, однак язичництво існує в нашій підсвідомості. В церкві ми б’ємо поклони і вважаємо, що поклоняємося Богу, однак наш Отець сидить угорі, отже, ми вшановуємо землю, яка в християнстві не є святим символом, адже є тільки творінням Божим. Те саме з іконами, хрестами, образами й іншими церковними атрибутами, християнство чітко гласить: «не май інших богів, крім мене», а ми поклоняємося святим образам. Язичництво збереглося в нашій підсвідомості, й зараз воно відроджується, як ніколи».

Мольфари вважають себе одночасно християнами і язичниками, адже переконані, що світ побудований за принципами рівноваги. Людина завжди має вільний вибір, а в природі все існує в парі: багат­ство і бідність, ніч і день, плюс і мінус… Усе має, так би мовити, свого стража: гадюка боїться сокола, жаба — орла, вівця — вовка, павук — птицю… Тільки кінець в обличчі смерті не має свого подвоєння.

Хто вони — справжні мольфари?

Гуцули розповідають, що старі мольфари вміли ходити в хмарах, розуміти мову природи і використовувати блискавку як власну зброю. Вони були одночасно лікарями, радниками і хранителями спокою. Справжнім чарівником міг стати не кожен, тільки тому, хто мав вільне серце і чисту душу, відкривалися закони істини. Сама ж назва мольфар походить від слова «мольфа» — зачарований предмет на добро чи на зло. Кожен обраний повинен був пройти обряд ініціації (посвяти в мольфари) і досягти віку 30–35 років. Адже вважається, що до 30 років дозріває людська душа, а до 35 — встановляється її міцний фундамент. Уже в семирічної дитини можна було помітити цей дар, адже з цього віку вона починала жити розумом.

Звісно, «ті, хто ходив між світами», ділилися на чорних і білих, однак кожен з них знав, де закінчується прозора межа вічного розподілу. Під час обряду посвяти вони входили в стан, де бачили інший вимір, саме в ньому являвся святий покровитель, який супроводжував і допомагав мольфару все життя.

У кожного характерника був єдиний страх — не знайти учня, якому він зможе передати свої знання. В такому випадку старий мольфар вмирав у страшних муках, альтернативою було хіба що спустити свій дар на воду, тобто «заговорити» якусь річ і відпустити її стрімкою течією. Однак такий ритуал міг закінчитися фатально для того, хто, не знаючи, витягав цей «дар сили» з води, адже в невмілих руках він перетворювався на смертельну зброю.

Тет-а-тет з останнім мольфаром

Донедавна в карпатських краях ходили чутки про кількох сильних мольфарів, однак сьогодні знайти когось зі старих характерників майже неможливо. Винятком є дід Нечай, який називає себе останнім карпатським мольфаром.

Слава про його надзвичайні здібності ходить по цілому світу, а черги до убогої хатини старого гуцула не зникають ніколи. Про нього написали майже всі газети і журнали України, зняли цикл передач і біографічний фільм, а нещодавно одна київська письменниця присвятила книгу старому мольфару.

За свої 80 років дід Нечай пізнав чимало таємниць і пережив дві клінічні смерті. За порадою до старого гуцула приїжджають високі чиновники і навіть Президент України, а режисер Параджанов не починав знімати свої знамениті «Тіні забутих предків» без попередньої консультації з карпатським магом.

Завдяки моєму провіднику, який погодився показати дорогу до старої хатини діда Нечая і попередньо домовитися про зустріч (за що йому дуже вдячна), я опинилася в незвичайному місці. Природа тут справді казкова: високі гори, як могутні велетні, огортають маленьке селище своїми захисними шатами, а заспокійливий шепіт Чорного Черемошу навіює особливі відчуття. Навіть острах перед зустріччю з цим таємничим гуцулом, який супроводжував мене всю дорогу, кудись розвіявся.

У голові крутяться сотні запитань і сумнівів, однак я добре пам’ятаю останні слова свого провідника: «дивись, не запитуй нічого зайвого».

– Діду Нечай, коли ви зрозуміли, що будете мольфаром?

Я генетично є мольфаром, практично характерником, нащадком брацлавського полковника Данила Нечая. Також моїми пращурами були Байда-Вишневецький (засно­вник Запорізької Січі) та кошовий
отаман Іван Сірко, останній був характерником, тобто людиною, яка володіє надзвичайними силами. Гуцули не мали такого прізвища, як Нечай, це вже потім наш рід, за певних обставин, оселився в цих краях.

– Як уперше проявився ваш дар?

Я пас вівці з одним хлопцем, тоді був досить спекотний день, і мій товариш отримав сонячний удар, від якого з його носа почала текти кров. Я просто приклав до нього руку — і кров моментально зсохлася. Тоді я не звернув на цей випадок значної уваги, однак коли подорослішав — знову помітив такий дивний збіг. Ми з односельцем пішли до лісу рубати дрова, і він, не розрахувавши, розсік сокирою свою руку. Кров лилася з вени бурхливим фонтаном, я кинувся йому на допомогу і тільки доторкнувся до рани — кров згустилася і засохла. Тоді я зрозумів, що це не просто так. Парубком я соромився показувати свою особливість, адже боявся, щоб дівчата не сміялися з мене через те, що я приймаю дідів і бабок. Коли я одружився, тоді зрозумів істину: моя покійна бабуся посвятила мене в маги і прищепила любов до природи. Зараз, коли я збираю трави, — говорю з ними, як з маленькими діточками, і отримую від цього велику насолоду.

– Про ваші майбутні передбачення ходять неоднозначні чутки, ви справді можете бачити, що буде через сотні, тисячі років?

Я бачу те, що мені дозволено. До нас наближається надзвичайний час, в якому людина, будучи ще дитиною, розвиватиметься досить швидко (щось на зразок дітей індиго — авт.) і мислитиме, як доросла людина. Старий світ кане у вічність, а новий піднімається на висоту, і між ними знаходиться прірва. В майбутньому люди стануть вундеркіндами, а органи тіла заміняться штучними, які не зношуватимуться ніколи. Якщо Господь дозволить нам піднятися до свого апогею, то ми будемо надзвичайно сильною цивілізацією. Адже колись теж таке було. Прадавня цивілізація забрала в Місяця тепло, яке народилося в новому образі Сонця, а Місяць став тільки небесним світилом. І тепер так буде: наше Сонце стане Місяцем, а на його місці народиться щось нове. В майбутній ері телепатії все буде надзвичайно механізованим: з’являться роботи, які виконуватимуть важкі роботи, все стане штучним: люди, любов, механізми і науки.

– Як до вас приходять такі видіння?

Я бачу все, бо пройшов школу життя, здоров’я, випробування успіхом і невдачею, двічі пережив клінічну смерть. У 1941 році моя бабка померла від голоду, а я їв траву та пив воду, тому залишився живий. Згодом пережив хворобу, яка губить людську пам’ять і призводить до шизофренії, тобто чорний тиф.

– Значить, ви можете сказати, яке майбутнє очікує Україну. До прикладу, хто переможе на президентських виборах?

Намагаюся не займатися політикою, адже ще Ленін сказав: «Політика — це проститутка». Сьогодні одне, а завтра зовсім інше. Скажу тільки: те, на що сподіваємося — збудеться, але через значні випробування.

– Тим не менше, ви добре знайомі з Президентом України. Свого часу в пресі піднявся великий шум  через перстень, який Віктор Ющенко носив на своєму пальці, адже у вас був ідентичний. Можете назвати це простим збігом обставин?

Тоді я не мав спокою від журналістів, вигадували різноманітні версії, нарешті зупинилися на тому, що такий перстень нам подарував колишній Папа Римський Іван Павло ІІ. Люди вміють дошкуляти. Я стяг той перстень і поламав його. Віктор Ющенко теж замінив його іншим, тепер у нього перстень з підковою. Секрет ніколи не розкриється, доки він повинен зберігатися в таємниці.

– З якими проблемами до вас звертаються люди?

Здебільшого це звичайні життєві проблеми: де сім’я розпалася, де старша дівчина не може вийти заміж, де старий холостяк чи якась хвороба. Я читаю людські думки на відстані, навіть ті, які ви б не розповіли рідній мамі. (Пригадую настанову свого провідника: не варто уявляти зайвого — авт.). Мені очі говорять усе. Я знаю, коли прийде смерть до кожної людини, яка переступає мій поріг… Колись звичайні люди вміли це бачити, адже володіли шостим відчуттям, однак Господь закрив від них істину і мав на це причини.

– Це правда, що ви не можете знайти свого наступника?

Я радий би його зустріти й у Бога кожного дня прошу, щоб прислав мені особу, яка любитиме людей, а не гроші. Шкода закопати цей дар зі старими кістками, якщо не знайду учня — вмиратиму в муках. Однак у наш час важко зустріти таку обрану людину. Зараз всі стали аферистами, брехунами. Подивіться тільки на цих народних екстрасенсів: баба руки схрестила і газетам розповідає про те, що вона лікує будь-які хвороби й відвертає нещастя. Та це порожня тарілка, панове, я не боюся виступати в ефірі й говорити, хто вони такі. Ці лже-знахарі потім зляться на мене, видзвонюють по ночах і, як розпечені оси, проклинають мене, говорять, що вони мали статки в банках, а тепер залишилися біля розбитого корита. А я кажу їм: «Догавкалися, Бог вас покарає за це». Ну, як задрипана баба, яка навіть не знає таблички множення, може говорити, що вона лікує рак. Всесвітні лабораторії не можуть знайти ліки від цієї смертельної хвороби, а вона переконує в протилежному.

– Розкажіть про фестиваль, на якому ви розганяли дощові хмари. І чому зараз більше цим  не займаєтеся?

Це було 1989 року в Чернівцях на фестивалі «Червона рута», що присвячувався пам’яті Володимира Івасюка. В ті часи йшли дуже затяжні дощі й мене попросили посприяти тому, щоб на час фестивалю погода стала сонячною. За мною приїхав сам начальник авіаційної міліції і забрав в оргкомітет. За ніч я так стягнув хмари над Чернівцями, що наступного ранку небо стало синім, як кришталь, зверху не було жодної хмаринки. Сім днів я тримав стабільність.

Однак тоді порушив закономірності природи, чого не мав права робити, за це заплатив надто дорогою ціною — мій син трагічно загинув. Я вважаю, що причина його смерті пов’язана з тим, що тоді я пішов проти законів природи. Мене ще сотні разів просили втрутитися в природні плани, але я завжди відповідаю категоричною відмовою.

– У смерті Володимира Івасюка досі не поставили остаточної крапки. Ви були знайомі з композитором і чи знаєте істину причину загибелі народного поета?

Ні, з Володимиром я не був особисто знайомим. Після загибелі композитора його батько водив мене на могилу до сина й на місце, де він був повішаний. Однак у політику я ніколи не втручався, скажу тільки, що сила силу перемагає, конкуренти завжди ненавидять один одного, а в талановитої людини їх надто багато.

– Ви досить категорично висловлюєтеся про природну силу жінки і її вплив на чоловіків. Невже жінка від народження наділена особливою силою?

Жінки від природи є сильнішими за чоловіків, тому недаремно
багатьох із них у минулому називали відьмами. Звісно, істинними чаклунками були тільки ті, які народилися особливими, навіть вінчаний чоловік міг не здогадуватися, що одружений з відьмою.

Жінки наділені сильною енергетикою. Думаєте, великі начальники просто так заводять молоденьких коханок, особливо тих, які народилися під знаком Скорпіона, Стрільця, Діви чи Рака? Зовсім ні, такі дами вважаються енергетично сильними. Чоловік, який обіймає високу посаду, втомлюється фізично і духовно, для релаксації йому вже не достатньо шикарних ресторанів, класичної музики, заморської їжі, розрадою стає тільки молоденька секретарочка, яка позбавляє його від утоми. Великий завойовник Сулейман Пишний завдяки жінкам у гаремах заволодів третиною світу.

– Подейкують, що ви вірите в реінкарнацію, можете визначити, ким були в минулому?

Перехід душі з одного тіла в інше здійснюється 12 разів, однак не завжди після смерті людина отримує право жити людським життям. Душа може перейти в будь-який предмет чи тварину, це залежить від того, як був зданий іспит попереднього життя.

Моя душа увійшла в теперішнє тіло від жінки, яка проживала в Мексиці. Вона була письменником-драматургом, тому я з упевненістю можу сказати, що моє тіло — жіноче.

– А звичайна людина може визначити це?

Є такий американський календар, де за таблицею Піфагора можна ви­значити всі свої попередні втілення.

– Режисер Параджанов і актори, які знімалися в його картині,  розповідали, що під час зйомок фільму «Тіні забутих предків» відбувалися дивні, інколи навіть фатальні речі, як ви можете це пояснити?

Були порушені закономірності природи, а цього робити не можна. 

– Розкажіть про незвичайні місця Карпат, можливо, ті, де ви заряджаєтеся енергією?

Про свої місця-сили розповідати не буду, проте я легко можу набратися енергії від людей, свого дерева чи навіть з астралу. Щодо Карпат, то в них є точки підвищеної енергетики. Взагалі-то найсильнішими енергетичними точками України є Чорногора (гора в Карпатах) і Києво-Печерська лавра. Проте є й прокляті місця, так звані патогенні зони, де людям стає погано, а худоба в них узагалі гине. Саме в цих місцях полюбляють сидіти коти.

Звісно, навіть у старого мольфара є звичайні людські слабкості, до прикладу, він випиває щодня по три літра кави. Дід Нечай, як і кожен селянин, вирощує картоплю, обробляє землю, готує на зиму дрова, тобто, як і всі, живе звичайним плинним життям. Можливо, він справді знає дещо більше, навчившись тонко сприймати людську душу, слухати шепіт природи і коритися її законам. Загалом карпатський край — місце особливого людського сприйняття, тамтешні жителі вірять у незвичайні речі, наприклад, у те, що в серці Чорногорки, біля озера Несамовитого, живуть духи давнини.

Таємничих і нерозгаданих місць у Карпатах дуже багато, то хіба не можна припустити, що цей край народжує особливих людей?

Юлія Ободянська