Модне видання VERSAL

Ви ніколи не спостерігали ефектне перевтілення дівчини в блондинку? А згубне народження брюнетки? Чи тріумф фатального рудого? Ні, йтиметься не про особливості колористики. Виявляється, це один із перших кроків перевтілення жінки у стерву… Проте перш ніж мчатися в перукарню, спочатку розберіться: хто вона така, стерва, хоча слово часто вживане і, як мені здається, загальновідоме. Після численних вилазок в інтернет і власних спостережень роблю висновок: стерви бувають двох видів. Ні, точніше трьох: розчаровані жінки, озлоблені на увесь світ, дощенту переповнені бажанням попсувати кому-небудь життя. Їхня формула перевтілення проста: закохалася — сильно розчарувалася — озлобилася. От тобі й стерва. Таких варто боятися. Вони не терплять навіть на дух чужого щастя. Тим паче, сімейного.
Другий вид — самодостатні шикарні панянки, з якимсь вродженим аристократизмом і природним гурманством до смаку життя.
А, і ще треті: дешеві, пробачте, повії (не за професією — за способом самореалізації), які біжать мало не на кожний гаманець, що хоч трохи товстіший за аркуш А4, для них не існує ні табу, ні моральних принципів, і при будь-якій нагоді вони не втомлюються повторювати: «Так, я стерва, і це для мене комплімент». Так-от, як виявляється, справжня стерва ніколи не говорить про те, хто вона така.
Домовимося одразу, перший і третій варіант відкидаємо. Говорячи про стерв, матиму на увазі самодостатню леді. Хоча, не подобається мені це слово — стерва. Як на мене, від нього віє нафталіном і дешевими парфумами. Але, як з’ясувала для себе, в кожній жінці живе стерва — варто лише знайти з нею спільну мову і показати їй дозволені межі. І тільки після цього випускати на волю. Але випустити обов’язково — адже тільки вона врятує вас від ролі приреченої жінки, замкненої в плісняву стереотипів на зразок «сиди, чекай мене біля телефону», чи «діти — кухня — церква». Отже, розбудити в собі стерву. Або хоча б спробувати.
***
Кожна стерва починається з жіночого егоїзму. А жіночий егоїзм — з шопінгу!!! Ура, як приємно! Збираю всі свої заощадження і вирушаю на шопінг. Одразу обмовлюсь: як на мене, стерви не їздять у громадському транспорті. Крайній варіант — на таксі, але тільки не тролейбуси й маршрутки. Знаєте, моє найбільше розчарування в книзі, по якій я «ставала стервою», — це те, що мало не в кожному розділі була фраза: «От їду я в електричці, й приходить до мене така-то геніальна думка». Або «Виходжу я з маршрутки…» Зізнатися чесно, книгу дочитала тільки з цікавості: чи пересяде автор урешті-решт на своє авто або принаймні почне користуватися таксі. Годилося б жінці, яка кількатисячним тиражем вчить жінок бути фатальними стервами. Не подумайте, що я маю щось проти громадського транспорту… Просто раз ти експерт із червоної ікри, то навіщо тобі базарні чебуреки?..
До речі, про їжу: стерва ніколи не їсть «що під руки потрапило». І тим паче не їсть на вулиці! Тому, плануючи навіть найнеймовірніший шопінг у своєму житті, одразу відкладіть певну суму в окрему кишеньку. Ймовірно, після кількагодинного марафону магазинами ви зголоднієте і захочете зайти кудись перекусити. А грошей до того часу вже й не дорахуєтеся, навіть на убоге капучино.
***
Отже, таксі, 200 гривень в окрему кишеньку і вперед. Маршрут: «Парадіз», «Імідж», «Lily», «Буржуа». Адже потрібно відповідати образу:
«Які дрібниці відрізняють жінку-вамп від звичайної жінки? Дорога білизна, фірмова косметика, натуральний верх взуття, сумки, ремені. Парасолька не з блошиного базару. Запах, ніби вона щойно обіймалася з вітром весни. А ще впевненість у тому, що вона і є тією дамою, на якій світ зійшовся клином. Усе інше може бути, як у всіх.» (З «Настільної книги стерви»).
Усіх моїх заощаджень вистачило на нові «діорівські» тіні , пудру і «не дерматинову» сумку. Зате «придивилася стратегію» на майбутнє. Чи, якщо бути точнішою, — стратегічний об’єкт. Не сукня — мрія! Саме як у тій же книзі:
«Достатньо обтягує тебе, щоб підкреслити твою жіночність, і достатньо вільна, щоб показати: ти — леді».
Чорна. Без принтів. Без ґудзиків. Без зайвих деталей. Моя. Потім — приміряю дорогі туфлі, аксесуари.
«Ти ніколи не «витягнеш» з себе жінку-вамп, якщо під плаття від Ferrerо одягнеш взуття від фабрики «Скороход». Не станеш Нею, якщо будеш користуватися дешевими парфумами чи матимеш сумку з дерматиновим кроєм.»
А потім — знову сукні і сукні. І таки знаєте… якась частина мене вже навіть якось вище тримає підборіддя. А друга частина все намагається заглянути на цінники. Пробую їй цього не дозволяти. Як і не думати про те, що в моєму гаманці залишилася лише сума, відкладена на обід у «Вальяжі».
Так… стервою за один день не стають. Надто вже відчутний удар по гаманцю. Хоча, що таке гаманець для стерви? — Табу.
«Тему грошей, як би вона тебе не хвилювала, намагайся обминати. Це твоє особисте. Таємниця твого гаманця. Навіщо її виставляти напоказ?»
Кидаю кокетливий прощальний погляд на сукню своєї мрії. Хай ще повисить до зарплатні. До речі:
«Зарплатня. Чи варто про неї говорити? Звичайно, варто. Лише сама з собою і подумки. Більше ні з ким. Адже про гроші безкінечно говорять тільки мільйонери або ті, хто надто їх потребує. Мільйонери в твоєму офісі навряд чи затримуються. Виходить, тільки найнужденніші не припиняють обговорювати цю делікатну тему. Тому не будь однією з них. Краще спробуй на темі грошей зіграти жінку забезпечену і самодостатню. Великого таланту тут не треба. І сценарій простий: не підтримуй розмову про зарплатню. Її затримках, надбавках тощо. Твоя позиція: «над», а не «під».
Дорогою до «Вальяжу» натрапляю на бутик із дорогою білизною. Була б я не стерва, якби оминула його:
«Тет-а-тет стерви з представником протилежної статі починається не з зачіски. І не з помади. І не з кількості перснів на пальцях. Починається із упевненості в собі. А впевненість — це річ, одягнена під штанами. Або сукнею. Або спідницею… Відмов собі в ще одній сукні, а білизну прикупи «відпадну». Недарма кажуть: якщо хочеш відчути себе кінозіркою, відчуй на своєму тілі шовк дорогої білизни».
***
Мереживна, атласна, шовкова — вона й справді може зводити з розуму. В цьому переконуюсь, розглядаючи комплект кольору спілої вишні. Дуже спілої. До терпкості. Рука мимоволі опускається в окрему кишеньку з моїм «НЗ». За хвилину з гордо піднятою головою проходжу повз «Вальяж». Пахне свіжозмеленою кавою і тирамісу. Стискаючи в руках пакетик з маленьким згорточком кольору спілої вишні, прямую далі. Дуже спілої. До терпкості…
Додому потрапила, коли сонце поволі закотилося за темну смугу будинків, гаражів і антен. А коли ще було потрапити додому стерві, яка не їздить громадським транспортом і в якої в кишені всього десять гривень? Істина справжньої стерви — «не «зійди» з підборів своїх ні за яких умов»; вона ще в коридорі відправляється за всім відомою адресою разом, власне, з самими підборами. Поволі плентаюсь у ванну і прикидаю, що б приготувати на вечерю… Бадьорості й особливої ейфорії від обновок чомусь не відчуваю. Ні від тіней, ні від пудри, ні від «не дерматинової» сумочки. Ну хіба що від білизни кольору спілої вишні. Хочеться її приміряти. Перед цим вирішую прийняти ванну. Одна з заповідей стерви — ніколи не відмовляй собі в задоволенні поніжитися у ванній із піною. Вже за чверть години, намилюючи спину, ловлю себе на приємній думці: «Вечерю не готуватиму…» Я ж стерва врешті-решт!
«Стерва не стане вилазити зі шкіри, щоб йому сподобатися. Ось чому вона не буде готувати розкішний обід із чотирьох страв. І навряд чи сервіруватиме стіл розкішною порцеляною. В кращому випадку — він може розраховувати на одну страву. Швидше за все на поп-корн. А порцелянові тарілки — взагалі розкіш. Пластмасовий посуд — цього вистачить сповна. Вона просто запитає — як ти любиш: з пакетика чи пересипати в тарілку?»
Плестись на шпильках у маркет за поп-корном не хотілося. Відкриваю холодильник — чим би замінити цю страву? Дві одинокі сосиски, банка кефіру і три квашених огірки, що самотньо плавають у зеленуватому розсолі. Не багато. По-стервозному скупо. Вечерю вирішую замінити десертом. Ну, тим, що з присмаком спілої вишні. Дуже спілої.
Чоловік повернувся з роботи голодний. Кинув ключі від машини на столик, помив руки і попрямував до кухні. Розчаровано обвів поглядом кухонну плиту, розгублено оглянув стіл.
«Анжело, а нічого ще не приготувалося?»
«Уяви собі, не приготувалося…» Як мене дратує ця його постановка питання: «ще не приготувалося!» І як він може навіть не сприймати того, що за кожною вечерею стоїть нарізання, чищення, тушкування, смаження. Моїми руками. Оцими ніжними красивими пальчиками. Розхотілося навіть «подавати десерт». Уже з інтонації його голосу розумію, що не оцінить. Гримнувши дверкою холодильника, пішов і розсівся перед телевізором. На запитання: «Як справи на роботі?» ще активніше концентрується на телепередачі. Чую, як бурчить у нього в животі.
Почуваю себе справжньою стервою. Пропоную підсмажити омлет. Відмовляється. Згадую його маму, яка варить борщ, а потім ходить за своїми «хлопчиками» і півгодини просить, щоб вони його скуштували. Півгодини — я не перебільшую. При такій асоціації настрій геть псується. І чого я «парюся» тут із якимись книжками? Для його мами я давно вже стерва. Уявляєте, з «мікрохвильовки» її синочок мусить виймати супчик сам!!! І це при живій дружині.
Раптом стає себе так шкода. І всіх жінок, які замість «дякую» після вечері застають в умивальнику гору посуду. І з внутрішнім протестом під гаслом «я не твоя мати!» іду в спальню і розгортаю «Настільну книгу стерви». На душі — кепсько. Я не стерва, я — набундючена злюка.
Втішає наступна фраза: «Намагання вгодити і виконати будь-яке бажання послаблює повагу до вас з боку чоловіка. Чим більше ви прогинатиметеся під нього — тим вищими будуть його вимоги. Він сприйматиме вас як батарейку «Дюраселл»: цікаво, скільки вона витримає?»
А от і потрібний розділ: що робити, коли на душі кішки шкребуть?
«Спосіб перший. Байдикування. Абсолютне…» — не дочитую, відкидаю одразу. Цим я, загалом, увесь день і займаюся.
«Спосіб номер два. Я починаю пригощати себе шоколадом. Не цигаркою, не бананом — шоколадом. Зазвичай плитки вистачає, щоб заспокоїти нерви».
До способу номер три не встигаю дійти поглядом — десь тут у мене була плитка чорного шоколаду. З горіхами. Думала занести сусідці, подякувати за незначну послугу. Але я ж стерва, а вони не бувають вдячними. З’їдаю півплитки одразу. Настрій ніби поліпшується, навіть згадалося про десерт із присмаком спілої вишні. В передчутті тріумфу з’їдаю другу половину… Раптом до порожнечі й хандри додається жахливе відчуття провини. Ну, просто всепоглинаюче. Хто наминає шоколад о десятій вечора? Свято пообіцявши собі завтра «відпрацювати» 568 ккал у фітнес-клубі, вимикаю світло і лягаю спати. Не спиться. Коханий приходить за північ. Повертається до стіни і через п’ять хвилин я вже чую похропування. Таке рідне… Раптом стає його так шкода. Але одразу пригадую собі ту гору тарілок — подяку на кухні чи після вечері всім жінкам. А по них — розведені залишки майонезу, перемішаного з кетчупом і підливкою. А ти саме на дієті. Чотири години назад заморила черв’ячка смачною відвареною морквинкою. До речі, є один абсолютний спосіб стати стервою за максимально короткий термін, без книжок і настанов: сісти на дієту. Бажано сувору — японську або французьку. Хто протримався хоча б три дні, зрозуміє, про що йдеться.
Ранок зустрів прохолодою… Перших приморозків й інтонацією вранішнього «привіт». Попиваючи каву, дивлюся у вікно на перехожих. Здалось би щось тепліше прикупити… Цікаво, і як стервам купують шуби? Оце не уявляю, після двох днів спільного мовчання я випалюю: «Любий, а купи мені шубку! І бажано норкову.» В книзі написано, що норкове хутро дуже личить стервам. До речі, там ще є корисні поради, як доглядати за своєю хутровою красунею:
«Частіше з’являйтеся в ній на вулиці. Якщо хутро не носити, воно псується, починає «хворіти», тому вигулюйте свою хутрову красуню, як улюблене звірятко. Тільки намагайтеся в людних місцях — інакше знімуть».
***
Чоловік захопився якоюсь статтею з місцевої газети. О, придумала: зараз я його спитаю: любий, а що ти читаєш? Він скаже: те-то й те-то. А потім запитає: а ти? А я йому — опа: і рекомендації, як доглядати за шубою. Норковою. Подивлюся на його реакцію, чи варто мені хоча б сподіватися. Але ні — для початку піду вдягнуся, як справжня «рокова красуня», щоб він глянув на мене і подумав: яка вона в мене неперевершена, треба купити їй шубу. А то куди ж мені, стерві, без хутра?
Поки одягалася, фарбувалася, перевдягалася, він уже чекав мене біля машини. По дорозі на роботу нагоди сказати про шубу так і не випало. Говорили про газ, «пробки» в Івано-Франківську, про Наталю з третьої квартири (це її 586 ккал я з’їла вчора ввечері й сьогодні буду відпрацьовувати в «ФіТ Лізі» після роботи). Коли я граційно вийшла з машини (виявляється, сідати і виходити з авто — це ціле мистецтво, я довго відпрацьовувала за книгою) і на своїх високих підборах плавною ходою попрямувала до дверей офісного центру, несподівано спитав: «А тебе коли забрати?»
«Не хвилюйся, любий, я сама», — мило усміхаюся.
На роботу йому не телефоную — правило стерви:
«Не нагадуй йому про себе надто часто, «рокових красунь» пам’ятають і без телефонних дзвінків щопівгодини».
Після роботи — до фітнес-клубу. Я ж стерва, а вони вміють виконувати обіцянки самій собі — ну, це я про 586 ккал. Після тренування бачу три пропущених телефонних дзвінки від нього. Три — це дуже багато. Найбільше за всю історію нашого спільного життя їх було два, коли він випадково замкнувся в туалеті театру, а мій телефон був на беззвучному.
Не телефоную до нього у відповідь. Вдома все поясню. Беру таксі.
Ще з коридору чую приємний запах. Ні, не парфумів — смаженої картоплі. Стою як укопана: звідки запах смаженої картоплі, коли мене немає вдома? Заходжу на кухню — і з подиву випускаю з рук свою «не дерматинову» сумочку: стіл сервіровано на двох, а мій чоловік стоїть і смажить картоплю.
«О, а ти де була? Слухай, я тут те… ну, одне слово, може, мий руки і сідаймо вечеряти».
Перший раз у житті!
Беру виделку і прикидаю, скільки ккал у порції смаженої картоплі. Ну, мабуть, десь як у плитці шоколаду. Даю собі обіцянку завтра піти в той же фітнес-клуб. Звичайна смажена картопля — хоча ні, не звичайна: приготовлена Ним. Виявляється, вона може бути смачнішою за плитку шоколаду. А потім був десерт. Із присмаком спілої вишні. Дуже спілої. До терпкості.
«Любий, а що ти там читаєш?» — вранці роблю ковток кави і заглядаю Йому у вічі.
«Та, таке, замітка якась — пишуть, як доглядати за шубами. Норковими».

Анжела МІРАЖЕНКО