Модне видання VERSAL

Загальновідомо, що майже всі сімнадцятирічні дівчата шукають високого, єдиного й неповторного... Проте в більш зрілому віці стають значно прагматичнішими: тепер, окрім рафінованого кохання (тобто сексу), вони прагнуть віднайти в своєму обранцеві щось таке, аби похизуватися перед подругами. А ще за кілька років, розчарувавшись у безкінечних пошуках ідеалу, виходять заміж за звичайних середньостатистичних претендентів. Жінки з іншої категорії починають стрімко робити кар’єру, незважаючи на невлаштованість особистого життя… Однак у підступному світі жінок є невеликий відсоток тих, які самотужки прокладають шлях свого «кохання», займаючись одним із найцікавіших видів полювання — полюванням за товстопузами. Зазвичай таких леді називають відомим терміном gold digger, або мисливиці за золотом.

Загальновідомо, що майже всі сімнадцятирічні дівчата шукають високого, єдиного й неповторного... Проте в більш зрілому віці стають значно прагматичнішими: тепер, окрім рафінованого кохання (тобто сексу), вони прагнуть віднайти в своєму обранцеві щось таке, аби похизуватися перед подругами. А ще за кілька років, розчарувавшись у безкінечних пошуках ідеалу, виходять заміж за звичайних середньостатистичних претендентів. Жінки з іншої категорії починають стрімко робити кар’єру, незважаючи на невлаштованість особистого життя… Однак у підступному світі жінок є невеликий відсоток тих, які самотужки прокладають шлях свого «кохання», займаючись одним із найцікавіших видів полювання — полюванням за товстопузами. Зазвичай таких леді називають відомим терміном gold digger, або мисливиці за золотом.

Товстопуз, як пояснює стаття зі Словника Сучасної Дівчини, — це рідкісний підвид чоловіка звичайного, котрий відрізняється від інших тим, що має бізнес, великого чорного джипа (а краще й не одного), друзів — депутатів і багато-багато грошей. Зазвичай йому близько 40 років і, крім високого соціального статусу й накопиченого капіталу, він має дружину, кілька коханок і знайомих, які постійно щось потребують від нього. Представник елітного класу «мажорів» від безвиході п’є та буянить, проте поліровані лапки чергової gold digger’ши можуть зробити з ним справжнє диво.

У мегаполісах представників такого чоловічого підвиду знайти, в принципі, не важко, адже звичайне середовище їхнього перебування — банки, державні установи, елітні нічні клуби, дорогі ресторани, SPA-містечка... Однак де ж відшукати цих елітних чоловіків у невеликому обласному центрі? Саме на це питання я вирішила відповісти, вирушаючи в свою першу мисливсько-дослідницьку мандрівку «слідами франківських товстопузів».

Вальяжні натяки

Після недовгих (але суттєвих) вагань першим місцем свого пошуку обрала трендовий бар «Вальяж». Якщо тут можна знайти досить багато представників «золотої молоді», то чому б не пошукати і солідного бізнесмена? Щоправда, одразу після замовлення мені довелося мімікою запевнити двох gold digger’ш за столиком напроти, що я аж ніяк не претендую на їхню здобич. Наступні півгодини пила лате, смакувала морозиво, дивилася Fashion TV і паралельно усміхалася кремезним чоловікам за сусіднім столиком. Ще близько п’ятнадцяти хвилин знадобилося одному з них, аби зрозуміти, що я «пускаю маячки» саме йому, і він нарешті підійшов знайомитися.

Роман (а саме так звуть цього чоловіка) живе в Івано-Франківську, займається ювелірним бізнесом. У свої 33 він одружений, має доньку-підлітка, великого ротвейлера й машину відомої японської марки. Ми досить ґречно поспілкувалися про погоду, мій чудовий характер, собак, офіціантів, гроші (звісно, куди ж без цього!), і після третьої філіжанки кави Ромчик запропонував мені випити гарного лікеру. Зрозуміло, в нього вдома.

Звісно, на цьому наше знайомство закінчилося, адже надто близькі стосунки «на один вечір» мене аж ніяк не зацікавили. Експеримент передбачає щось більш стабільне й поетапне.

У колі гламурних їжачків

Рішення щодо наступного місця полювання виникло досить спонтанно, адже мене запросили відвідати свято відрізання-лакування під мисливською назвою «Фестиваль перукарського мистецтва «Золотий їжак». Оскільки за останній час це був один із найбільш цікавих світських заходів, я вирішила обов’язково туди навідатися. Коктейльні сукні, чоловіки в краватках, жива музика, вишукані страви та напружено-заздрісні кулуарні розмови — ось вони, обов’язкові атрибути кожного світського заходу. Солодкі куліси гламурного «театру доглянутості».

«Тут я їх, без сумніву, знайду», — самовпевнено думала я, намагаючись віднайти свій столик серед величезної кількості гостей. Дорогою до свого місця відчула декілька недвозначних, але коректних дотиків, авторами яких, як ви вже здогадалися, були присутні чоловіки. Проте при ближчому контакті вони виявилися не зовсім товстопузами. Максимум — «товстопузиками», які піднялися на докризових кредитах або португальських заробітках родичів.

Жива музика тим часом нагадувала про себе, свято тривало, гості постійно мігрували між бенкетним залом і задимленим фойє, gold digger’ши радісно потирали наманікюрені лапки, організатори купалися й ніжилися в золотих променях слави, об’єкти поступово доходили до «їжачкової» кондиції. Вечір переставав бути млосним: усе частіше народ виходив до фойє, хтось нервово говорив про політику («Хто? Отой? У яку партію?»), хтось обговорював інших гостей.

Увага! Чоловіки нарешті зібра­лися зайти в хмару сизого диму, яка затягнула фойє. Я роблю широкий мисливський видих, підхожу до них із цигаркою, натягую на обличчя усмішку, запозичену зі старого американського фільму про жінок-аферисток, і прошу підпалити. Вогню мені дають, але одразу попереджають, що вони тут із дружинами і, щоб не було проблем, я повинна негайно покинути їхню теплу компанію. Я вирішую, що це на краще, і йду пити шампанське на самоті.

Травмоване самолюбство, або Мюзикл по-іванофранківськи

До наступного місця пошуків мене надихнув класичний мюзикл, в якому чолов’яга, аби познайомитися з жінкою, кинувся під колеса її авто. Герою все вдалося: дама не переїхала його, проте запросила до себе в гості. Зрозуміло, що фільм закінчився гучним весіллям. Хоча варіант «кинутися під колеса шикарного авто» й видався мені занадто радикальним, але деякі моменти сподобалися. Тому наступного понеділка біля десятої ранку я вже пила каву неподалік міської адміністрації і чекала закінчення чергової бурхливої сесії. Мій план був майже як у фільмі, з тією різницею, що я не планувала кидатися під машину, а лише підвернути ніжку біля одного з автомобілів. Тут мені допомогла політична напруженість у суспільстві. Депутати однієї з радикальних фракцій зірвали сесію і побрели лабіринтами середмістя ще до обіду.

Але «мюзикловий» варіант знайо­мства виявився невдалим. Адже коли я граційно підвернула ніжку і впала, єдиною реакцію власника мордатого авто були слова про те, що взимку треба бути обережнішою. Після такої доречної поради він співчутливо всміхнувся мені, поправив шовкову краватку і з повним відчуттям власної гідності вмостився до машини. Красива історія з мюзиклу так і залишилась просто красивою історією. А я підвелася з калюжі, сумно помахала вслід можновладцю, вирушивши на пошуки нових пригод на свою «п’яту точку».

Нетрадиційні чоловіки мистецтва

«Врагу не сдается наш гордый варяг», — тихенько наспівувала я, мандруючи вулицями міста і намагаючись вигадати хоча б якесь логічне продовження своїх пошуків. Мої роздуми перервав телефоний дзвінок від знайомого художника, який запропонував відвідати одну з нових мистецьких галерей міста. Хм, тепер я знаю, що в модних мистецьких галереях можна зустріти не тільки талановитих художників, а ще й високооплачуваних піарщиків.

А на сходах стояв, розмовляв по телефону і курив саме він — герой мого роману. Справжнісінький товстопуз. Ну, про безвідмовний прийом «дайте підпалити» я вже казала. І цього разу цигарка мене не підвела, і за кілька хвилин я вже віртузно спілкувалася з Любомиром — приятелем власника галереї. Замшеві туфлі, золотий годинник, дорога краватка, відсутність обручки… Оце так здобич — зраділа я і з відчуттям вдало зробленого пострілу залишила йому номер свого мобільного. Щоправда, Любчик того вечора не зателефонував. І наступного також. А ще через кілька днів спільні знайомі в приватній розмові здивовано запитали мене: «А ти не знала, що він нетрадиційної орієнтації? Про те, як ти з ним фліртувала, вже все місто говорить…». 

Особливості нічного полювання

«Усі вони рано чи пізно мають з’явитися в нічних клубах», — авторитетно заявила моя подруга Марина, і в п’ятницю ми вирушили до «Кіліманджаро». В клубі було галасливо. Барна стійка, як завжди, заповнена дівчатами умовно модельної зовнішності, а більшість столиків окуповано напівп’яними компаніями. Поміж барною стійкою і танцполом елегантно курсують хижі й неймовірно привабливі «мисливиці за золотом». На диванчиках, послабивши краватки після важкого товстопузівського дня, сиділа наша дорогенька здобич. Вона, щоправда, поки що навіть і не здогадувалася про своє справжнє життєве призначення.

«Потрібно робити перший крок», — сказала Марина, випила для сміливості «хіросіму» (алкогольний коктейль, що нагадує атомний вибух) і рішуче попрямувала в бік здобичі. Потім були танці, палкі обійми, коктейлі, «пісні для найчарівнішої дівчини вечора», ще раз коктейлі, палкий шепіт на вушко й пропозиція «подарувати один одному казкову насолоду». Проте, коли я поцікавилася про свою винагороду, мій потенційний коханець широко розплющив очі й промовив: «Тьху, ти така ж меркантильна, як і всі дівчата. Хіба ж тобі мало насолоди, кицько?» На цьому моменті мені завжди стає нецікаво: що вони знають про насолоди?

Ми з Маринкою вирушили додому, залишивши на столику серветку з непристойним малюнком.

Жодна спроба познайомитися зі справжнім товстопузом і не увінчалася успіхом. Можливо, так воно і мало бути. Адже в нашому місті на одного товстопуза припадає двісті чарівних претенденток. А це не тільки розбещує, але й стомлює чоловіків. Надмірна пропозиція, як відомо, перетворює клієнта на споживача. Отже, прощавай, мріє! Завтра одягну широкі джинси, великий наплічник, смугасту шапочку і піду пити пиво з невдахою-письменником. «Хіросіму» він, звісно, не виставить, але принаймні можна буде поговорити про якесь свіже кіно.

Топ–5 місць Івано-Франківська, де можна зустріти товстопуза:

1. Кафе-бар «Вальяж». Користується шаленою популярністю в успішних бізнесменів, представників «золотої молоді» та gold digger’ш. Один із найбільш пафосних і модних закладів нашого міста.
2. Коктейль-клуб «Кіліманджаро». Після важкого трудового дня саме тут розслабляється на шкіряних диванчиках досить багато франківських товстопузів.
3. Деякі професійні «мисливиці» називають одним із найкращих місць для пошуку великі продуктові супермаркети, а точніше ? проходи між поличками з елітним алкоголем або дорогими напівфабрикатами.
4. Цей контингент полюбляє чомусь і кав’ярню «Відень». Майже щовечора тут обов’язково можна зустріти банкірів, власників магазинів, державних службовців і кілька digger’ш.
5. Останнє місце в цьому рейтингу посідають центральні автомийки нашого міста. Поки працівники мийки полірують нутрощі чергового товстопузівського авто, самому власникові справді нема чим зайнятися. Тут його і підкараулює чергова «мисливиця за золотом».

Топ–5 відмінностей gold digger’ши від звичайної дівчини:

1. «Мисливиця за золотом» напрочуд «поліровано» виглядає. В неї завжди свіжий манікюр, професійно зроблена зачіска і дорогі цигарки в сумочці. При цьому може бути дешеве взуття і аксесуари, адже грошей на дорогі речі вона не має.
2. Дівчина, яка просто зайшла в кафе попити чаю, зазвичай робить дуже багато справ одночасно: всміхається офіціантові, гортає меню, спілкується по телефону з подругою, шукає в сумочці люстерко… На відміну від неї gold digger’ша тихесенько сидить у куточку, постійно палить і очікує свою жертву.
3. Зазвичай мисливиці виходять на полювання поодинці, хоча іноді й у парі. В такому випадку вони голосно розмовляють, можуть майже незумисно опустити якийсь предмет на підлогу, аби потім граційно підняти його, постійно беруть запальничку в чоловіків за сусідніми столиками. Тобто намагаються всілякими методами привернути до себе увагу.
4. Одяг digger’ш не надто відрізняється від одягу звичайних дівчат, але в гардеробі мисливиць речі більш сексуальні, агресивніші та незвичні. Проте не вульгарні. І, звісно ж, жодна мисливиця не вийде з дому без взуття на високих підборах.
5. Звичайна відвідувачка кафе, на відміну від мисливиці, ніколи не зможе з першого погляду визначити, скільки коштує годинник, взуття і краватка чоловіка, який п’є каву за сусіднім столиком. Gold digger’ша у цьому профі. І якщо годинник її жертви з минулорічної колекції, а ціна краватки менша за бюджет маленької африканської країни ? знайомство так і не відбудеться.

Вікторія Кириченко