РУБРИКИ 
Відвівши очі від пензля, художник помітив, що сонце заходило за обрій. Десять полотен від ранку, і все в квітах — рожеві, білі, жовті, сині. Місяцями він малює тільки квіти, і жодна картина не схожа на іншу. Як раніше міг не помічати краси кольорів і відтінків? Здавалося, навіть запах можна передати за допомогою фарб.
Кілька років тому ім’я художника Любомира Мартинюка, вихідця з Прикарпаття, знали хіба що у вузьких мистецьких колах. Сьогодні його називають Апостолом кольору, революціонером в українській флористиці. Його останні роботи мають вибуховий успіх. Живописець малює тільки квіти. Вважав, що рано чи пізно вичерпає цю вузьку тему, але день за днем продовжував творити нові образи, змальовуючи сотні метрів полотна, немовби натхнення спадало з неба. Його майстернями на довгий час стали ботанічні сади і просторі поля.
Художник у пошуках свого творчого шляху проторував не одну стежку. Після навчання у Косівському коледжі декоративно-прикладного мистецтва вступив у Львівську національну академію мистецтв. Любомир писав пейзажі, натюрморти, пробував власні сили у біблійних сюжетах, на кількаметрових полотнах «розливав відрами фарбу і малював віником». Через радикальні експерименти в експресіонізмі його навіть хотіли виключити з академії. Довгий час пошуку врешті втомив художника, і він покинув галасливий Львів, подавшись жити у село. «З мене друзі сміялись, бо всі вони роз’їхались по великих містах реалізовувати грандіозні плани. Я ж не хотів бути рабом за гроші. Подумав, якщо маю зробити щось важливе у творчому плані, то зроблю це і в селі, — розповідає Л.Мартинюк. — Минув час. Мене попросили намалювати картини для церкви. Я роздумував, яку тему вибрати? Придбав необхідні матеріали, то була пізня осінь, а конкретної ідеї для цього проекту не було. Коли вже надворі почало все квітнути, зрозумів: саме цього я так довго шукав, я ніби побачив усю красу, яку створив Бог». Серце художника не покидала «квіткова тема», бо хотів робити те, що приносило б людям радість. «Так сталося, що з моїх робіт саме квіти вражають найсильніше, — каже. — Як приїхав до Києва, почав продавати картини. Запитував покупців, чи, може, намалювати їм собор Софії Київської або пейзаж, а вони просили квітів».
Немодний художник
Любомир Мартинюк не вважає себе модним митцем у сучасному розумінні цього слова. Живе в столиці й залишається поза мистецьким бомондом Києва. «Малювати квіти сьогодні не престижно. Художники подались в абстракціонізм. Думаю, в мистецтві цінне не те, що ти робиш, а як можеш передати свій внутрішній стан, почуття. Колись відомий художник Сезам казав: «Я намалюю яблуко — і здивую світ». У той час натюрморт вважався найпримітивнішим жанром. Але Сезам продовжував робити те, що вважав правильним, і врешті таки здивував світ».
Український художник має у доробку більше двох тисяч картин, на яких квіти. Він знає, що на цьому не зупиниться, бо понад усе прагне прославити Господа як Творця, передати красу довколишнього світу, яку часто за буденними клопотами не помічаємо. Любомир Мартинюк каже, що кожен раз бачить у квітах щось нове: чи то польові ромашки, маки, чи то троянди, хризантеми. Він хоче змусити свої твори промовляти до людей. Митець не лінується марудно працювати над технікою. Тихі пастельні та крикливо-пістряві відтінки вміло поєднуються у роботах художника. Найкраще його роботи роздивлятися здалеку — так вимальовується образ картини, а коли наблизишся, ніби бачиш інше полотно.
Сьогодні роботи художника прикрашають стіни Верховної Ради України, їх можна побачити у галереях Європи та приватних колекціях, також вони зберігаються у відділі сучасного мистецтва одного з найвідоміших музеїв світу — Луврі. Після виставки у Парижі під патронатом П’єра Кардена українцю присвоїли так званий європейський код художника, який по суті відкриває двері на світовий мистецький ринок. Незабаром картини українця повезуть на виставку по містах Італії. Та не це Любомир Мартинюк вважає найвищим досягненням. Митець боїться творити лише задля марнославства. Він охочіше розповідає про твори, які не побачать великий світ. Ці полотна висять у дитячих садках, лікарнях, сиротинцях та тюрмах. Любомир жартує: » Мені б тонну фарб — і я розмалював би всі інтернати країни». Маленьким чудом називає ту радість, яку намальовані ним квіти можуть принести людям.
Запитайте Любомира Мартинюка про секрет успіху, і він порадить кожному прислухатися до тихого голосу свого серця. «Як тільки роблю так, справи йдуть добре, а відхиляюсь десь трішки — тут же виникають незрозумілі труднощі, — каже він. — Я точно знаю: якщо щиро віддаєш, то ще більше отримуєш».
Марія ТИМОЧКО
