РУБРИКИ 
«Я спершу й не повірив цьому», ― розповідає пан Олег, котрий уже 15 років розмальовує писанки дивовижними візерунками. Знайти його роботи в Україні майже неможливо, проте вони добре знані та успішно продаються за кордоном. «Наприкінці березня мені зателефонував колекціонер зі США і запитав, чи то не мої візерунки на платтях від Gucci, – продовжує автор. – Я сприйняв це повідомлення як жарт. Та пізніше зателефонував ще один знайомий із Нью-Йорка з привітаннями. Сказав, що українська служба BBC виставила на своєму сайті новини про мої писанки. Після цього я переконався, що тепер мої візерунки живуть на сукнях Gucci. Потім почали надходити привітання з-за кордону. Я й досі не можу отямитися. Та все-таки, розглядаючи збільшені зображення суконь від Gucci, ми з родиною переконалися, що там і справді використані малюнки з моїх писанок. 
Грошової винагороди я не отримаю, адже не патентував своїх творінь, проте це дуже почесно. Крім того, мої роботи були використані на рівні з шедеврами такого відомого писанкаря, як Тарас Городецький. Він жив і творив у Львові. Декілька років тому його не стало».
Щодо Олега Кіращука, то розмальовувати писанки його вчила мати, якій знання передалися по родинній лінії від бабці Олега, Василини, яка зараз мешкає на Покутті.
«Перші спроби розмалювати писанки я зробив у далекому 1995 році. Тоді це було вкрай не престижно. До того ж скрута змусила мене продавати їх на базарі. Мені, певною мірою, було соромно за це, але тоді, напередодні Великодня, я годував свою родину ― маму, сестру і братика. Я був украй щасливим, бо відчув, що з 13-річного хлопчика враз перетворився в годувальника сім’ї. Потім я покинув писанкарство, почав вивчати іноземну мову і захотів стати журналістом. Та плани змінилися --і в мені прокинулося бажання стати художником-аніматором (мультиплікатором).
Із Збройних Сил я демобілізувався в 1992 році. Це були жахливі часи! Тому про мультиплікацію довелося забути. І я знову почав писати писанки. В 1993 році мати організувала нашу родинну виставку у Краєзнавчому музеї Івано-Франківська. На той час я був переконаний у геніальності своїх писанок. Проте коли побачив творіння інших майстринь, то зрозумів, що занадто себе переоцінив. Це було чудове «щеплення» проти «зіркової хвороби». З тих пір я завжди пам’ятаю, що є на світі прекрасні писанкарі Галина і Володимир Коваленки зі Львова, Со Джео з Канади та ряд інших професіоналів своєї справи. 
У 1995 році наша сім’я відкрила виставку в Обласному науково-методичному центрі народної творчості у м. Івано-Франківськ та в Українському домі у Києві. На той час я міг похвалитися хорошими роботами. Згодом я вирішив зайнятися також етнографічною справою.
Гуцульські писанки вивчали і вивчають чимало дослідників, тому я, в першу чергу, вирішив збирати матеріали про писанки Покуття (тим паче, що це рідна земля моєї матері). Коли в селах, що розташовані ближче до Коломиї, запитував у бабусь-писанкарок, що за символи вони зображують на своїх роботах і чи використовують давню практику, відповідь була одна: «Пишемо хрестики, кола, ромбики, а якщо ви хотіли побачити давні узори, то треба було приїхати 50 років тому». Такий жалюгідний стан речей спонукав мене ще більше зайнятися дослідницькою справою.
Надзвичайно багато людей допомагали мені в роботі: родичі, друзі, а іноді зовсім не знайомі люди. Вдячний дружині Ользі за терпіння і дітям, зокрема за те, що змалку гордяться тим, що вони є УКРАЇНЦЯМИ».
Марта Чорна
ЕТНОМАНІЯ
Олена Бучик
Коментарі