Червоне й… зеленi

Кохання і гроші — майже класика життєвого жанру. Всі ми хоч раз у житті закохувалися безтямно й безоглядно і хоча б раз припускали можливість стосунків лише з огляду на марку його автомобіля. Така тонка грань між червоним (то любов) і зеленим (то рахунок у банку) не обов’язково визначає нашу меркантильну суть. Як виявляється, за цим можуть стояти значно глибші мотиви та інстинкти. Недаремно кажуть… «З милим рай і в курені, якщо «Лексус» у гаражі…»

«Найболючішим моментом були наші спільні походи в супермаркет…» — так моя давня подруга підсумувала свої, колись ідеальні, стосунки. Анжела й до сьогодні свято переконана, що її міцному сімейному щастю завадила фінансова криза. Хоча насправді все не так просто…

Переїхати до столиці було спонтанним рішенням обох закоханих, підігріте юнацькими амбіціями та постійними скаргами Юри, адже, за його словами, він не міг жити в одному місті зі своїми батьками. Десь у глибині душі Анжела зраділа цьому, оскільки вже після першого знайомства з мамою свого судженого зрозуміла, що ніколи не стане «тією гідною», бо й узагалі гідних її сина, здається, в природі не існувало. Юра був із тих дітей, кого вдома просто обожнювали й опікувалися ним понад міру. Батьки, впливові в містечку чиновники, прораховували все його життя на два кроки вперед. Обдумуючи, звичайно, куди зручніше «підкласти перинку», аби хлопчик не вдарився. А «хлопчик» у свої 28 років якось, сильно посварившись із домочадцями, зібрав валізу й, відмовившись від будь-якої фінансової допомоги, як акт протесту вибрав життя в столиці. Його люба Анжела, як вірна подруга декабриста, звісно ж, поїхала за ним.

Спільні друзі допомогли знайти житло, а за якихось три тижні Анжела вже працювала менеджером в одній перспективній фірмі, до того ж брала додому переклади і трохи підробляла репетиторством у вихідні. Дівчина дуже швидко зорієнтувалася в потенційних каналах прибутку, адже ще вдома, років із шістнадцяти, всі «кишенькові» ви­трати брала на себе. Чого не скажеш про Юру… Він навіть не міг збагнути, що таке резюме. Пошуки роботи були в’ялими й безнадійними. Спочатку Анжела його підбадьорювала і допомагала. Потім, помітивши, що будь-які розмови про роботу стали дратувати хлопця, толерантно мовчала. «Нічого, все це тимчасово», — втішала вона себе. Проте Юра навіть не уявляв, чим він хоче займатися. Економічна освіта — це був вибір батьків, сам він економіку ненавидів, і всі спроби знайти роботу за фахом закінчувалися питанням про досвід роботи або першим і останнім робочим днем, а ще словами Юри: «Уявляєш, там треба весь день сидіти за комп’ютером!».

Працювати простим рієлтером, рекламним агентом чи щось на зразок цього було не для нього. Хоча його гідність чомусь зовсім не зачіпав той факт, що вже вісім місяців його кохана мало не зі шкіри пнеться, щоб якось прогодувати їх обох. У супермаркет ходили разом, адже без Юри вона завжди брала «щось не те». Проте це був ледь не ритуал. Біля каси Анжела непомітно передавала Юрію гаманець, щоб той міг розплатитися за покупки. Одного разу, коли хлопець укотре, мило усміхнувшись симпатичній дівчині-касиру, не взяв здачі, Анжела не витримала: «Що ти собі думаєш? Мало того, що я маю годувати тебе, так ще й усяких, які тобі зуби показують?!! І взагалі ти хоч знаєш, що нам нічим наступного тижня платити за квартиру?».

Насправді їй хотілося сказати набагато більше, Анжела давно відчувала, як ніжні почуття поступово стали витіснятися образою і презирством. Проте й цих слів виявилося достатньо. Вони спрацювали, як пас нижче пояса. До квартири добиралися окремо. В Юри, до речі, залишився гаманець Анжели, і він узяв таксі, тому вдома був уже тоді, коли дівчина робила тільки першу пересадку в метро. Коли ж вона нарешті приїхала, квартира була напівпорожньою. Не вистачало чоловічих речей, бритви, однієї зубної щітки і його валізи…

Мораль така…

«Жінка в «джипі» може полюбити тільки чоловіка в літаку. — Жорстоко і меркантильно? — Однак, погодьтеся, своя правда в цьому є. Навіть психологи говорять про те, що союз, у якому жінка займає вищий соціальний щабель, ніж чоловік, злебільшого є приреченим. Чому? Тому що чоловік, у якого від природи закладено почуття відповідальності за добробут сім’ї, вже на генетичному рівні відчуватиме свою пригніченість і неповноцінність. А такого по-справжньому полюбити важко. Є два способи вирішення цієї ситуації: або чоловік шукає в собі сили і «наздоганяє» свою половинку, або… рано чи пізно він має бути готовим почути слова: «За все це плачу Я». А таке, як правило, може подіяти, як удар нижче пояса. Адже наповнений гаманець — це теж свого роду чоловіча прерогатива.

І не завжди варто дорікати жінці за те, що вона перед тим, як поєднати свою долю з чоловіком, думає про його здатність заробляти. Це природно, адже жити тільки сьогоднішнім днем — зовсім не жіноча риса. Ми маємо бути впевненими в своєму майбутньому, в можливості народити й виховати дітей. Навіть у тому, що, перебуваючи з немовлям на руках, буде кого відправити по підгузки. Це свого роду інстинкт самозбереження. Хоча, звичайно, все повинно мати свої розумні межі.

Заміж за генерала

Одного разу мені до рук потрапив дивний лист.

…У маленькому містечку жила дівчинка. Звали її, скажімо, Поліна. Вона була справжньою красунею з ангельським обличчям. Та коли ця прекрасна леді бачила на своїй по­друзі нове плаття, ангельський образ спотворювали заздрість і ненависть. Поля з двома сестричками народилася в звичайній пролетарській сім’ї: мама працювала бібліотекарем, батько — водієм, тому коштів на нову сукенку для їхньої маленької красуні не завжди вистачало. Та й часу на виховання дітей, мабуть, було небагато, адже батьки так і не змогли пояснити дівчинці, що гроші — не основний атрибут астя.

У Поліну були закохані майже всі хлопці їхнього містечка, проте в жодному з них вона не бачила потенційного претендента на руку і серце. І ось одного разу на стажування до їхнього містечка приїхав Сергій, курсант військової академії, в якого батько був генералом, а мама — професором в університеті. Полінка одразу вирішила схопитися за цей шанс зубами: вона звабила юнака, і йому, як порядному хлопцеві, нічого не залишалося, окрім як одружитися з нею, хоча вдома Сергія чекала наречена з іншого кола.

Поліна і Сергій не любили одне одного, тому подружнє життя для обох здавалося каторгою. Чоловік почав «ходити наліво» з перших днів шлюбу. Маленька донечка ніяк не зміцнила їхню сім’ю. Поліна, сподіваючись укріпити свої позиції, через деякий час народила другу дитину — не потрібну ні їй, ні чоловікові. Сергій, як і передбачалося, зробив стрімку кар’єру, і в 37 років став генерал-майором.

Проте багатий чоловік, про якого вона мріяла все дитинство, більше не робив Поліну щасливою. Так само, як раніше, її обличчя спотворювали заздрість і ненависть, коли вона бачила більш розкішну шубу в дружини іншого генерала чи прозорий смарагд на пальці подруги. Самотні вечори і випитий келих шампанського, а на іншому кінці міста її чоловік, який надає перевагу приємному відпочинку в сауні з привабливими дівчатками. Самотність і беззмістовне існування спустошували душу. Однак цей вибір вона зробила сама!

А діти? Добре, що їх було двоє: вони вчилися любити одне в одного. Часто брат із сестрою не розуміли, чому їм заздрять однокласники, що вони одягнені в американські джинси або до школи їх привозить батьків водій. Оля й Олег (так звали дітей) готові були віддати все це лише за краплину батьківської любові. І ніяка заморська ікра не могла зрівнятися з ложкою варення, яке варила мама їхньої подруги Тетянки. Приготовлене з любов’ю зі звичайних абрикосів, воно здавалося дітям найбільшим делікатесом…

Згодом автор листа зізнається, що вона і є ця дівчинка Оля. В пориві емоцій та спогадів вирішила написати свою історію. Розповідає, що дуже любила маму й, не зважаючи ні на що, ніколи б не проміняла своє дитинство на якесь інше, адже вона винесла з нього найважливіший урок у житті. Зараз Оля заміжня, живе з чоловіком у заміському будиночку. І хоча іноді їм не вистачає грошей, проте це така дрібниця. Вони вже багато чого досягли і ще більше планують у майбутньому, проте пріоритетом для подружжя є любов і взаємоповага. «Зате, — пише Оля, — щоранку, прокидаючись і дивлячись в очі свого коханого, я розумію: ось воно, щастя! І щодня дякую Богові за те, що в мене є Він!»

Замість постскриптуму

Після такого листа зводити слова «кохання» та «гроші» в одну категорію не зовсім правильно. Швидше за все, самі по собі гроші нічого не вартуватимуть у вашому подружньо­ му житті, якщо ви обоє не докладете зусиль, аби їх заробити.

Звичайно, стереотипність сімейних ролей на зразок «жінка — берегиня домашнього вогнища, а чоловік — здобувач їжі» ще й сьогодні має шанс на життя, однак не так уже й контрастно. Перш за все ви — команда зі спільними рішеннями, мріями і планами, а висхідною позицією всього є сімейний бюджет. І аж ніяк не правильно жити за стереотипом:: «Він — чоловік, тому нехай платить за те, що поруч з ним я — така красива і геніальна».

Симпатичні юні дівчатка, прагнучи вийти заміж за «спонсора», ризикують так і не відчути справжнього сімейного щастя. Вибираючи роль утриманки, не очікуйте, що до вас ставитимуться, як до близького чуйного друга й чарівної половинки. Хіба у вас вистачить мудрості такою стати?

Хоча в питанні про кохання та гроші крайнощі не припустимі.

Так, наприклад, не завжди можна зрозуміти таку модель сімейного бюджету, коли чоловік усі зароблені ним гроші віддає дружині. Можливо, в чомусь це й раціонально, але гроші — це перш за все свобода, а віддаючи все до останньої копійки, чоловік ставить себе у повну залежність. І як це сприймається: «Люба, дай мані 10 гривень на пиво»?

У будь-якому випадку є два ви­пробовування щасливого шлюбу: багатство і бідність. І, звичайно ж, хотілося б, аби наші подружні долі випробовувалися тільки першим, проте життя таке непередбачуване — дуже схоже на казино. І якщо ви не знаєте, на що поставити, моя вам порада: ставте на вічне — людяність і порядність. Хоча вони, як не прикро, часто залишаються поза грою…

Увага!

10 Фото, Які Гарантовано Піднімуть Вам Настрій !
10 Фото, які гарантовано піднімуть Вам Настрій !


18 Геніальних Рішень Повсягденних Проблем !

Нема на чому розігріти піцу

Увага!

10 Секретів Які Ви Точно Ще Не Знали!



Ще статті спеціально для Вас:



Просто Останні Статті:

Комментарии закрыты.